Зовнішня політика України на тлі політичних змін у Європі та США

2017-й – рік перетворень у США та Європі, коли обрані популісти (США) та ті, хто ще будуть обрані (Франція, Італія, Нідерланди, Німеччина), спробують змінити геополітичну мапу світу. Під загрозою не лише майбутнє ЄС, який після загальмування Brexit потроху відновлюється у своєму інституційно-цивілізаційному статусі (чи надовго? – питати слід у Франсуа Фійона та Марін Ле Пен), а й уся система міжнародного права.

Росія обов’язково скористається засиллям популістів, аби легалізувати Крим та дискредитувати Україну, яка нібито веде «громадянську війну проти свого народу на Донбасі». 2017-й – рік можливостей, але чи однакові вони для Києва і Москви? За нинішніх умов на перше місце для України виходить підтримка США, що має для нас важливе практичне значення. В умовах воєнного конфлікту з Росією Київ продовжує реалізовувати системні реформи на державному рівні, фінансову підтримку яким надають, зокрема, США. Як приклад можна навести реформу національної поліції – найбільш дорогу і видиму частину сучасних перетворень в країні. Також США підтримують Україну в боротьбі з корупцією – створення й діяльність Національного антикорупційного бюро відбувається за підтримки американського уряду. US AID фінансує проекти розвитку малого і середнього фермерства в Україні, проекти фінансової та юридичної грамотності населення, створення молодіжних платформ, зокрема в зоні АТО (Маріуполь, Краматорськ).

У той же час дипломатична підтримка є запорукою міжнародного невизнання анексії Криму Російською Федерацією. США вже за президентства Дональда Трампа не раз заявляли про присутність регулярних збройних сил РФ на Донбасі й засуджували цей факт. Вашингтон вважає цей конфлікт тривалим і міждержавним, а не внутрішнім громадянським, на чому наполягає Москва. Саме через це в Україні очікують більш рішучої політики США щодо агресора – Росії.

Трамп – республіканець, який побудував свою виборчу кампанію на гострих внутрішніх популістських гаслах, водночас залишаючись достатньо прагматичним у зовнішній політиці, що, назагал, не властиво президентам-республіканцям.

Що ж до змін у самій Україні, то перемога на виборах у Європі (Франція, Німеччина – учасники Нормандського формату) популістів, орієнтованих на Росію, може їх прискорити. Хоча політичні сили й уряд України в ході американських виборів акцентовано підтримували Гілларі Клінтон, у нових реаліях не варто очікувати заміни, скажімо, посла України у Вашингтоні. Також не віриться, що США зменшить підтримку Києва, оскільки Україна має для Вашингтона ключове стратегічне значення в регіоні. Незважаючи на бізнес-інтереси правлячого істеблішменту США, очікувати масштабного «перезавантаження» американських відносин з Росією (або зняття санкцій) не варто – надто далеко зайшла неприязнь Москви до Заходу, насаджувана кремлівською пропагандою (зокрема й на Заході) через Russia Today.

Водночас Трамп навряд чи запропонує Україні летальну зброю – попри заклики окремих американських політиків (Дж. Маккейн) і генералів, – залишивши в пріоритеті політичний тиск на Москву. Що ж до економіки, то, на противагу санкціям проти Росії, бізнес США зацікавлений в інвестиціях в Україну (активно діє Американська торгова палата). Для цього потрібен успіх реформ і прозорий фінансовий клімат. Однак подібні інвестиції не будуть довгостроковими і масштабними через військові дії в країні.

Перша розмова президента Порошенка з Трампом відбулася ще в листопаді. Український лідер потрапив чи не в першу десятку закордонних лідерів, з якими спілкувався новообраний американський президент. У ході телефонної розмови двох президентів на початку лютого 2017 року йшлося про підготовку візиту президента України в США, тобто маємо не лише взаємний інтерес, а й динаміку процесу.

Окремо варто відзначити, що в той самий день, коли відбулася розмова президентів, стало відомо, що американські конгресмени повторно внесли на розгляд Палати представників американського Конгресу законопроект на підтримку України «STAND for Ukraine Act», який до кінця минулого року не встиг пройти процедури затвердження в Сенаті США. Документ вніс на розгляд Палати представників конгресмен-республіканець Енгель Еліот у співавторстві з 24 членами Палати представників – як від Республіканської, так і від Демократичної партій. «STAND for Ukraine Act» передбачає посилення санкцій проти РФ, закріплення чинних покарань на законодавчому рівні, а також вводить обмеження на надання Росії країнами-членами НАТО товарів і послуг військового призначення, що містять американські технології або компоненти, поки вона не припинить окупацію України. Окремо документ відкидає будь-які форми визнання російської влади в Криму.

Для України відносини з ключовими союзниками в Америці та Європі такі ж важливі, як і курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, що є не тільки безальтернативним в умовах російської агресії, а й цивілізаційним вибором українців. Звісно, в умовах наростання кризи в ЄС, через засилля євроскептиків і популістів розширення ЄС не є пріоритетом для країн Європи. Однак для України шлях до Європи – це шлях реформ, які важливі самі по собі. Досягнення певних економічних стандартів, прозорих правил гри в бізнесі, верховенства права – все це важливо й актуально для України. Київ виконує домашнє завдання і готується в майбутньому, якщо буде воля ЄС, стати добре підготовленим членом цієї інституції.

Що ж до НАТО, то Україна цінує підтримку, яку надає Альянс у реформуванні наших Збройних сил. Досягнення стандартів НАТО у військовій сфері істотно підвищує обороноздатність держави в умовах російської агресії. Україна підтримує рішення про посилення НАТО на східному фланзі (розміщення додаткових регулярних сил у Польщі та країнах Балтії).

Вступ до НАТО є довгостроковою метою України. Водночас Київ реально оцінює сучасні перспективи співпраці з Брюсселем в умовах військової ескалації з Росією й наявності окупованих територій, вибудовуючи їх у практичній площині.

За примарних – будьмо відвертими! – шансів набуття членства в ЄС та НАТО найважливішими партнерами і лобістами України в Європі є її сусіди – Польща, Румунія, країни Балтії, зокрема Литва. Налагодження стратегічних відносин в оборонній сфері є важливим завданням для Києва в 2017 році. У цьому контексті історичний дискурс України та Польщі навколо подій 1940-х років на Волині має деструктивний ефект для міждержавних відносин, який необхідно долати практичними інструментами співпраці.

Нинішня ситуація ставить нові виклики перед українською владою. Україна повинна вже сьогодні готуватися до перегляду Нормандського формату щодо Донбасу, розширивши його за рахунок нових учасників (можливо, замість когось зі старих – Франції, наприклад?). Юридичною основою таких змін є Будапештський меморандум. Шанси на перемогу проросійських партій в Європі досить низькі (крім Франції), проте навіть наявність проросійських фракцій у парламентах Італії, Німеччини, Нідерландів, котрі намагатимуться відстояти зняття санкцій з Москви, може мати довгостроковий негативний ефект для Києва. Зокрема вже зараз варто готуватися до спроб Москви легалізувати анексію Криму через європейських агентів впливу.

Безумовно, 2017 рік принесе Україні багато труднощів, але й надасть багато можливостей, якими Київ скористається або ні (хто-небудь ще пам’ятає, що Україна просто зараз головує в Раді безпеки ООН?). Від продуктивності українських дипломатів залежить не лише ситуація на полях битв на Донбасі, але й майбутнє України як незалежної та суверенної держави.

Валерій Кравченко