субота, 25 Травень, 2019
pluken
Головна / Аналітика / Коментарі / Україна у Польщі: перетин двох світів
Фото: https://ukraine.dirty.ru/
Фото: https://ukraine.dirty.ru/

Україна у Польщі: перетин двох світів

Share Button

Коли мені говорили, що «наших» у Польщі багато, я звісно вірив, але не розумів масштабів. Щоб усвідомити це, варто просто прогулятися будь яким польським містом, проїхатися в метро чи трамваї. Або постояти 10-20 хвилин на вокзалі. Якщо не почуєш української мови, то точно побачиш бабусю з сумкою, на якій написано «Ukraine».

Власне, протягом тижня перебування у Польщі у кожному місті за маршрутом Варшава-Гданськ-Вроцлав-Краків я тим чи іншим чином стикався з українцями. Або з історіями, які пов’язані з українцями. Ці історії хоч і обмежено, але показують деякі аспекти життя «наших» за західним кордоном.

Історія №1

Це був перший день у Польщі. Після музконцерту, учасником якого є мій польський друг, до нього підійшов хлопець та привітався. З’ясувалося, що то – українець. Дізнавшись це, мій друг вказав на мене та сказав, що я – з Києва. Я очікував бурних вражень, обіймів та запрошень випити по сто грам. Але хлопець тільки підняв руку, не змінюючи вираз обличчя, та пішов геть.

Мене це сильно здивувало, тому що самого розпирало від цікавості дізнатися побільше про хлопця і про те, як йому живеться у Польщі. За тиждень їзданини по згаданому маршруту я почав сам втрачати цікавість до розмов з українцями. Тому що інколи виникає враження, що ти – в Україні. Українці ж не вітаються та не спілкуються з усіма на вулицях Києва, Львова чи Дніпра! Як і поляки у Варшаві, Познані чи Лодзі.

Історія №2

У Варшаві розмовляю з офіціантом

Я: Ви звідки?

Він: з України…

Я: я чую, що з України. А звідки саме?

Він: з Поділля, Вінницька область.

Я: Ого, я теж…а звідки точно?.. бо я – з Козятина.

Він: …голубе, я – з Козятина.

Так я зустрів у Варшаві неподалік центру у кафе земляка з великої та малої Батьківщини одночасно. У це важко повірити, але вже за кілька секунд розмови з’ясувалося, що переді мною стояв родич через «десяте коліно», який до недавнього переїзду в Польщу жив неподалік будинку моїх батьків і про існування якого я не знав.

Історія №3

Майже в центрі Вроцлава знаходиться українське кафе-ресторан. Проходячи повз удень, я помітив, що воно працює, але всередині – порожньо. «Ну, – подумав я, – робочий час все таки». Але повернувшись ввечері, нічого не змінилося.

Dzien dobry, – одразу кинула у мій бік офіціантка.

Добрий день! – відповів я, і вона чомусь аж знітилася.

Власники кафе постаралися, аби зробити з цього місця український оазис. Якось прикрасили інтер’єр натяками на українські автентичні символи, приліпили герб та прапор України до стін, на холодильнику написали крейдою «Слава Україні», а з гучномовця грають пісні Скрябіна. Словом, все зроблено, щоб (мабуть) кожен українець, який давно не був на Батьківщині, зайшов сюди і поностальгував за домом. Або щоб іноземець теоретично зміг пройнятися духом України (у Польщі!).

Але було щонайменше два дивні моменти. Меню – лише польською. А серед страв – «вареники по-російськи».

За годину, коли я був у кафе і пив Оболонське пиво, ніхто так і не заходив всередину. Крім одного чоловіка. Він запитав в офіціантки щось про парковку машини.

Історія №4

На автовокзалі на платформі у Вроцлаві зустрів хлопця з Волині, який добирався у Краків робити «карту Поляка». Квитка у нього не було, і тому він питав, де можна купити.

Я: Це – polskibus. Вони продають через інтернет. На зупинках є їхні пункти продажу, але там вдвічі дорожче виходить.

Він: а без квитка водій візьме?

Це мене розмішило, бо вже якось звик, що таке у Польщі не проканає. Хоча це був тільки четвертий день у Польщі.

Історія №5

Добирався з Кракова у Львів з допомогою сервісу BlaBlaCar. Водій – студент з Тернополя. Другий курс. Машина – BMW5. Вчиться на дипломата. Інший пасажир разом зі мною на задньому сидінні – студент другого курсу, вчиться на логістику. Обоє навчаються безкоштовно (принаймні, так сказали).

Студент-логіст (до студента-дипломата): І де ти знайдеш роботу в Польщі?

Студент-дипломат: А хто сказав, шо я хочу працювати у Польщі?

***

Перетинаємо кордон у пункті Краковець, їдемо в бік Львова. Асфальт продірявлений ямами настільки, що здається – війна не з того боку. Швидкість машини, відповідно, не більше 30 км\год.

Студент-дипломат: це шо таке?

Ми: це – Україна.

ПТС: Польський Туристичний Синдром

Коли людина переживає потрясіння чи шок, подія на стільки запам’ятовується, що залишається в пам’яті і час від часу «вилазить» на поверхню. У науці це називається ПТС – посттравматичний синдром.

Цієї осені я вперше поїхав у Польщу. Після тижневої поїздки маршрутом Варшава-Гданськ-Вроцлав-Краків. Після повернення в Україну в мене з’явився ПТС. У туризмі його можна розшифровувати польський травматичний синдром. Це коли ти розумієш, що після кількох метрів після перетину західного кордону люди живуть набагато «просунутіше». І це розуміння після повернення постійно переслідує в Україні, коли потрапляєш у подібні ситуації, в які потрапляв у Польщі.

Туризм. Колись польська знайома під час одного з перших візитів у Київ сильно здивувалася, коли я сказав, що в нас немає туристичних пунктів з безкоштовними картами. Тепер я розумію, чому – у Кракові, до прикладу, по дорозі в Старе місто є місце, де можна кожному туристу проконсультуватися і взяти безкоштовно карту туристичного центру міста.

Алкоголь. Стою у Києві на касі в одному з супермаркетів. Наступний після мене – хлопець з алкоенергетиком в руках.

Можете не стояти, алкоголь не продам, – каже йому касирша з-під мого плеча.

Чого? – щиро дивується хлопець.

Бо вже 11 вечора.

Так ше ж можна!

Жінку, звісно можна зрозуміти – хто ж винен, що Київ хоче бути подіним до інших європейських столиць і заборонив продаж алкоголю з 23:00 по 10:00. Але і хлопця жаль, бо він таки не у Варшаві – іншій європейській столиці – де купуй алкоголь, коли хочеш і скільки хочеш.

На дорозі. До хорошого якось дуже швидко звикаєш. Коли дивишся на місто з висоти пташиного польоту, воно виглядає як мурашник. В Україні мурашники виглядають набагато хаотичніше. Бо обов’язково хтось поїде на червоне світло. До речі, за тиждень у Польщі не побачив жодної аварії. В Києві можна побачити протягом дня кілька разів.

Ціни. Публічні місця масового скупчення в Україні – це ніби окремі республіки, бо мають свою цінову політику. Купити, наприклад, кока-колу на вокзалах в магазині буде дорожче на гривню-дві, ніж у спальному районі. Інколи «республіки» доводять до сказу – в одній мережі супермаркетів в різних магазинах ціни на продукти є різними. Оскільки збудовані в різних елітних і неелетіних районах. Мене це завжди дивувало.

До того, що ти знаходишся ціновій «унітарній» країні, звикаєш у Польщі дуже швидко. І автоматично вже знаєш, скільки викладеш злотих на обід чи перекус, купуючи продукти в тому чи іншому магазині.

Про те, що я повернувся в Україну, я зрозумів одразу. Спочатку після перетину кордону їхав автомобілем по дорозі до Львова так, ніби на якомусь атракціоні. А потім зі Львова добирався у Київ автобусом, ціни якого досить нормальні, але у якому немає ні туалета, ні вайфаю, ні місця для колін, аби можна було їх зручно розмістити між власним і сусідським попереду сидінням. Не сплючи до самого Києва, у мене час від часу виникали флешбеки про переїзди між польськими містами автобусним лоукостом – з вайфаєм, туалетом і шкіряними сидінням.

Serhiy Lefter

Share Button

Також перегляньте

Фото: president.gov.ua

Український парламент не підтримав змін до виборчого законодавства

Верховна Рада України на позачерговому засіданні, скликаному на вимогу Президента України, не підтримала законопроектів про …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.