Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Чи існує гібридна війна, які її ознаки, що варто робити Україні та українцям, аби не стати її знаряддям та жертвами, а вийти переможцями та якою є роль дипломатії в розв’язанні сформованої кризи. Про це експерти говорили під час публічної дискусії, організовану командою «Київського діалогу», що відбулась у Львові. Polukr.net пропонує ознайомитись з основними тезами експертів.
Борис Райтшустер — німецький журналіст, автор п’яти книг про сучасну Росію
Зброя не врятує Україну
У Леніна є дуже відома фраза про німців: «Якщо вони хочуть робити революцію і штурмувати вокзал, вони спершу підуть і куплять собі квиток на поїзд». Так у них влаштована логіка. Такий самий підхід є сьогодні до гібрадної війни. Я говорю їм про неї, а вони мене питають, де письмові докази. Вони хочуть отримати заяву Путіна, затверджену у нотаріуса і з 5 печатками про те, що він веде таємну війну проти Німеччини. Тільки тоді у Німеччині в це повірять. Вони зовсім не готові до цієї війни.
Я покинув Москву у 2012 році. І після кримських подій зрозумів, що в Німеччині починаю бачити усе, що бачив у Росії. Спершу очам не вірив. І в цій ситуації німці поводяться як малі діти. Наведу приклад: нещодавно було інтерв’ю з керівником німецького радіо, у якому він висловив припущення, що вони віддалились від народу. А чому? Бо вони критикують Путіна, а в редакцію почало приходити багато листів на підтримку Путіна. З цього він робить висновок, що, очевидно, німці набагато більше підтримують Путіна, аніж здається. А коли я їм говорю про фабрики тролів, вони дивляться на мене великими очима і не вірять, що таке існує.
У нас лише Ангела Меркель розуміє, що відбувається. Думаю, тому гібридна війна ведеться частково і проти неї. Вона та, хто тримає санкції Європейського Союзу. Якщо не буде її, то і санкцій скоро не буде. Тоді будуть домовлятись з Путіними і буде щось типу Ялти-2. У нас через рік вибори, тому це може статись доволі швидко.
Думаю, така ситуація має кілька причин. По-перша, частина німецької еліти куплена. Друга причина – сильний антиамериканізм. Ще одне – ностальгія за авторитарним лідером. Ну і четверта причина – це небажання бачити. Уявіть собі, що ввечері ви йдете додому і бачите, як небезпечний сусід когось ґвалтує. У вас є можливість втрутитись, але тоді у вас точно будуть неприємності. Або ж є варіант нічого не робити. Тут те саме. Завжди можна сказати, що це східні європейці так собі забавляються. У німців після війни дуже сильний страх війни. Їм простіше говорити, що все гаразд.
Якщо холодна війна була війною, то це тим більше. Коли німці говорять, що бояться, що у Європі буде війна, я відповідаю: вона вже є. За даними ООН, загинуло 10 тисяч осіб, отже це війна і треба це розуміти. Проблема української внутрішньої політики у тому, що ви через певні свої причини теж не називаєте це війною.
Якщо говорити про шляхи вирішення ситуації, то з воєнною машиною Росії боротись без підтримки Заходу нереально. Краще спробувати стабілізувати ситуацію і дати зрозуміти росіянам, що, якщо вони підуть далі, то ціна буде високою. Зброя не врятує, залишається дипломатія. Я би дуже хотів сказати, що все буде добре і Захід допоможе, але в найгіршому сценарії Україна буде залишена сама на себе. Є небезпека також, що якщо Путін зачекає ще два роки, може бути ситуація, що люди так розчаруються, і Путіну залишиться лише розіграти грузинський сценарій. Тому важливо всередині країни не допускати відкату назад. Якщо ви будете сильні і єдині, ви вистоїте.
Євген Магда – політичний експерт
Давайте не будемо жити ілюзіями, що мета Путіна – лише Україна
Гібридна війна відрізняється тим, що військові дії у ній мають лише допоміжний характер. Більш важливі – інформаційні операції, енергетична війна, війна за свідомість.
Гібридна агресія Росії – це, серед іншого, поєднання помилок Україні і ставлення Заходу до Росії, який багато років дивився на Україну крізь призму російського інтересу.
Давайте не будемо жити ілюзіями, що мета Путіна – лише Україна. Україна – його мета на пострадянському просторі. Україна, як не дивно, є конкурентом Росії. Не як інша Росія, яку бачать опозиційні росіяни, а конкурент за вплив. Будувати авторитарну Росію і закручувати гайки, якщо під боком Україна, яка стрімко розвивається, буде дуже складно. Розрахунок Путіна був дуже простий: він планував наробити народних республік, щоб відрізати континентальну Україну від морських портів. Так би перекрили експорт зернових, важкого машинобудування тощо. Домовитись з невизнаними республіками було би неможливо.
Але мета Путін насправді послабити, а ще краще зруйнувати Європейський Союз. Це дозволить повернути світ до біполярної картини світу. Мені не зовсім зрозуміло, куди в цій картині світу подінуть Китай та Індію, але те, що Європу хочуть помножити на нуль, для мене очевидний факт. Приклад – пані Ле Пен пообіцяла у разі вибору президентом поставити питання про вихід Франції з ЄС.
Гібридна війна – це війна за нашу свідомість і прагнення посіяти зневіру та сумніви. Нам важливо передусім змінити позиціонування України. Жебраки на вулиці мало кого цікавлять. Україні в межах гібридної війни треба пройти складні речі – подолати власну меншовартість, але з іншого боку не піддатись україноцентризму, бо світ не обертається довкола України.
Анатолій Гриценко – міністр оборони України 2005-2007 рр., голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки й оборони (VI скликання), полковник запасу
Ця війна нічим не відрізняється від інших
Ця війна нічим не відрізняється від інших. Усі війни у світі у всі часи велись в різних площинах і не були лише зіткненням армій. Це і війна економік, і протистояння в економічній, інформаційній та дипломатичній сфері. Питання лише у пропорціях. Справді, зараз менше застосовують воєнні механізми, бо більш ефективними виявились інші. Радше можна говорити, що в України гібридна оборона та дипломатія. Що ж у нас гібридного? Це мораль та аморальність. Принципове, що відрізняє цю війну, – Ліпецька фабрика. Такого не було раніше, щоб верховний головнокомандувач мав власний бізнес на території ворожої держави і через сплату податків працював на іншу державу. Приблизні мільярд рублів, які платить ця фабрика в рік, забезпечує зарплатою приблизно 5 дивізій.
Різні війни також показують, що слабша держава може захистити свій інтерес. Останні приклади – В’єтнам та Афганістан. Це не означає, що парад перемоги проводять у Москві чи у Вашингтоні. Перемога – це змусити противника залишити свою землю. Для цього застосовуються асиметричні дії і це підтверджує історія воєн.
Ми відчуваємо зараз брак лідерства у світі, в Європі і в Україні. Глав держав багато, а лідерів немає. Були в історії людства набагато драматичніші ситуації, але знаходились люди, які змогли їх вирішити. Найближча до нас – це ситуація 1980-х років. Тоді фактично воювали дві супер-держави. Страшенні гроші замість на освіту, економіку, культуру витрачали на воєнну машину. Виникла велика хвиля протесту в країнах Бенілюксу. Це був страшний період, коли людство підійшло до крайньої межі. Треба було примати відповідальні рішення і знайшлись люди, які їх прийняли: Маргарет Тетчер, Гельмут Коль, Рональд Рейган і Горбачов. Вони розрулили ситуацію. Знаково, що вони потім програли вибори, але вони зробили знакову справу. Хочу сподіватись, що запит на лідерство виллється у те, що такі лідери з’являться. Сподіваюсь, це станеться протягом двох років.
Дмитро Золотухін – радник міністра інформаційної політики, незалежний експерт з питань інформаційних війн та конкурентної розвідки
Систему демократії хакнули
Поза термінами «гібридна війна» і «гібридний мир» для мене також є поняття «гібридний світ». Певні явища у ньому цілком змінили наше відношення до реальності. Це вірус, який дозволяє хакнути систему демократії, яка заснована на верховенстві права та свободі слова. Сьогодні ця система хакнута і не працює так як має працювати. Тому маємо приклади, які раніше не зустрічались. Нещодавно головний редактор одної з норвезьких газет написав листа до Марка Цукерберга і звернув увагу на такий випадок: один з норвезьких письменників розмістив у себе на ФБ фотографію з в’єтнамської війни, коли оголена дівчинка біжить, рятуючись від атаки. ФБ видалив цей пост і забанив письменника на певний термін за поширення дитячої порнографії. Технічно це правда. Але з іншого боку ця світлина стала підставою для порушення проблеми війни у В’єтнамі. Після неї почались серйозні медійні хвилі. Це для мене і є хакнута демократія. Мова йде про те, що усі наші наміри та дії є спотворенні. На моє переконання, це спотворення почалось з розгортання Володимиром Путіним активних дій, метою яких була Україна, і ці дії поширюються на увесь світ. Як на мене, зараз йдеться не лише про збереження незалежності України, а про існуючий устрій світу, який базується на демократичних засадах. Для мене санкції – це сигнал цивілізованого світу, що так робити не можна, попри те, що суттєвої шкоди Путіну вони не завдають.
Алім Алієв – медіа-консультант, громадський активіст, співзасновник ініціативи «Крим SOS»
Час грає проти нас
Для мене анексія Криму це не була подія лише 2014 року. У цьому контексті я би хотів говорити про зміну ідентичності. Треба почати з усім відомого 1944 року, коли з Криму масово депортують кримських татар, греків, вірмен та представників інших національностей. Натомість у Крим звозять людей з центральних та південних регіонів Росії. Через 45 років кримські татари починають повертатись і розуміють, що вони повертаються у зовсім інший Крим з людьми з зовсім іншою ментальністю. Ті, хто вважають себе місцевими, сприймали кримських татар як агресивних людей. Тоді ж почали активно розкручувати міф про російський Крим.
Під час анексії для мене дуже важливим питанням є зміна культурних кодів. Зараз у Криму залишається вибіркова кримськотатарська чи українська культура і Крим наповнюється новими символами з прив’язкою до російської історії. Цей міф, який просували роками, спричинив те, що частина людей щиро підтримала анексію Криму.
Друга річ, про яку треба говорити в контексті порушення міжнародного гуманітарного права, – це заміна населення. З півострова поїхало приблизно 35 тисяч осіб. Замість них почали в’їжджати так звані нові мешканці Криму. Це люди з регіонів Росії та Донецької і Луганської областей.
Третя річ, важлива у контексті зміни ідентичності, – це штучне створення єдиного кримського народу типу «совєцкого народу». Цю ідею дуже активно просувають через медіа і російських політиків.
Ще один елемент гібридної війни у Криму – це побудова паралельних інституцій. Наприклад, Меджліс, який був флагманом суспільно-політичного руху кримських татар, зараз визнали екстремістською організацією. Людей просто залякують, щоб ними можна було керувати. Будь-кого дотичного до організації можна зробити екстремістом. А нібито порожню нішу заповнюють новими організаціями з проросійських кримських татар.
Те саме відбувається з медіа. Незалежні ЗМІ та журналісти або пішли з професії, або працюють на континентальній Україні. Натомість в Криму створюють інші, проросійські, медіа. Це зроблено, щоб переламати не лише кримських татар, але і проукраїнських активістів.
Нині час грає проти нас. Я не вірю, що замороження конфлікту якось вирішить ситуацію, це тільки поглибить ментальну анексію. Тому питання реінтеграції дуже актуальне і це одна з головних проблем. Питання Криму – це дуже складний пазл. Воно залежить від того, що буде далі з Росією, як Україна буде давати раду, і якою буде підтримка Заходу. Я не вірю у військове вирішення питання. Крим – це військовий плацдарм Російської Федерації. Для кримських татар зараз дуже важливо зберегти ідентичність – мову, культуру і релігію, що важко робити в окупованому Криму. А ще важливо зберегти зв’язок з анексованою територією. Тому офіційно позиція Меджлісу, щоб кримські татари не виїжджали з Криму, якщо нема загрози безпеки.
Підготувала Мирослава Іваник
Фото – Юрій Рильчук
