вівторок, 19 Листопад, 2019
pluken
Головна / Геополітика / Росія-2030: зберегти державність і території
Ілюстрація: Володимир Манюхін / nibler.ru
Ілюстрація: Володимир Манюхін / nibler.ru

Росія-2030: зберегти державність і території

Share Button

Це есе – спроба футурологічного прогнозу для Росії – країни-загадки, країни-проблеми, країни невикористаних можливостей. Що буде з Росією в 2030 році, куди приведе її нинішня путінська політика та як запобігти цьому сценарію? До вашої уваги утопічно-ідеалістична версія.

Вступ

Агресивна зовнішня політика Росії в дусі реваншизму та відновлення імперськості, покладена на слабку економічну модель, призведе до руйнівних подій у країні. Ці події стануть наслідком поразки Кремля у військовому конфлікті високої інтенсивності, без застосування ядерної зброї, на обмеженому театрі бойових дій (у Східній Європі чи в Центральній Азії) проти «коаліції волі» на чолі зі США. Внаслідок драматичних подій Росія в 2030 році постане перед викликом збереження державності як такої, ускладненим територіальними зазіханнями та загрозою втрати суверенітету. Основою подібного сценарію є гетерогенна й крихка природа елементів російської державності та відсутність позитивної державницької ідеї, що поєднані з загальною бідністю населення та суспільною напруженістю, соціальною нетерпимістю та ненавистю, недовірою до влади, екстенсивним розвитком економіки, базованої на видобутку природних ресурсів. Додають проблем до загальної картини також етнічний та релігійний чинники, зокрема в південних регіонах Росії.

У контексті геополітики Росія втратить суб’єктність та ризикує стати ресурсною базою, полем битви між двома наддержавами – США та Китаєм. Аби запобігти колапсу, Росія має стати на шлях примирення, реально оцінюючи власний обмежений військовий та, передусім, економічний потенціал. Мирний порядок денний замість роздмухування Третьої світової війни, прискорення соціально-економічних та політичних реформ можуть змінити ситуацію. Обмежений позитивний психологічний вплив може мати перемога у військовому зіткненні з Заходом, проте її вірогідність дуже низька.

Методологія дослідження базується на збереженні чинних тенденцій у російській політиці (як зовнішній, так і внутрішній), ескалації напруженості, що призведе до військового зіткнення та поразки від коаліції західних країн (Україна, Польща, країни Балтії) під проводом США.

Виживання держави

На зміну сучасній ідеології «русского мира», що базується на міксі агресивного московського православ’я, великодержавного шовінізму, імперськості двох типів (російської та радянської) і реваншизму, в 2030 році прийде розчарування та патерналізм. Нові ліберальні політичні еліти, керовані Заходом, не знаходитимуть широкої суспільної підтримки. Економічні та соціальні реформи, які лобіюватиме Захід, зацікавлений у збереженні суб’єктності Росії та, передусім, російського ринку, гальмуватимуться через слабке управління і традиційну корумпованість на всіх рівнях виконавчої влади (щось схоже відбувалося з реформами в Росії за президентства Бориса Єльцина). Бюджет Росії, виснажений тривалим ефектом зовнішньоекономічних санкцій та військовими витратами (які будуть значно зменшені), під тиском дотаційних соціальних зобов’язань та кредитних виплат матиме величезний дефіцит. Бідність у країні зростатиме прямо пропорційно скороченню промислових потужностей – заводи та об’єкти видобувної промисловості (окрім нафтогазової галузі) побудовані ще в радянській період, їх обладнання фізично застаріє. Великим викликом стане безробіття. Близько чверті працездатного населення, яке суттєво зменшиться через старіння та низькі показники народжуваності, не матиме постійної роботи. Аграрний сектор також постане перед модернізаційними викликами і браком людських ресурсів у сільській місцевості через прискорення урбанізаційних процесів.

Російська православна церква, дискредитована політичною заангажованістю та обслуговуванням правлячого режиму, опиниться під загрозою розколу, коли ліберальні церковні кола повстануть проти консервативної риторики РПЦ і дійдуть згоди щодо церковної православної унії з Константинопольським патріархатом.

Складною внутрішньою проблемою стане загроза сепаратизму, зокрема в економічно самодостатніх регіонах. Такими, скажімо, є Татарстан і Західний Сибір. Багатонаціональний характер Росії, за умови втрати чинної управлінської вертикалі через дискредитацію влади, може стати причиною відокремлення державницьких проектів, що вже мають історичний базис, – Кавказький емірат (Чечня, Ічкерія, Дагестан), Кубань та Помор’я (Архангельська область).

Потенційні сепаратистські тенденції можна прослідкувати й у віддалених від Москви далекосхідних регіонах – Якутії, Камчатці, Приморському краї, Туві. Окрім цього, внаслідок ослаблення зовнішньої політики Росії, до Японії повернеться Курильська гряда, до Китаю приєднаються демографічно китаїзовані прикордонні регіони.

Використовуючи слабкість політичної структури, окремі радикально налаштовані ісламістські групи будуть намагатися використовувати традиційні для Росії терористичні методи боротьби для досягнення своїх політичних цілей. Зокрема, під загрозою опиняться південні регіони Росії.

Росія втратить статус ядерної держави. Між новим ліберальним урядом Росії та країнами Заходу буде укладена конвенція, яка дозволить утилізувати російську ядерну зброю, застарілість якої загрожуватиме екологічною катастрофою. Водночас Росія може стати полем битви між наддержавами: з одного боку – США і західна коаліція, з іншого – Китай. Москва, підбурена втратою окремих далекосхідних територій та звуженням сфери свого впливу в Центральній Азії, яку заповнить Китай, беззаперечно приєднається до західного союзу.

Стратегія порятунку

Першочергова задача для Кремля – припинення агресивних зовнішньополітичних дій, спрямованих на розхитування міжнародного порядку. Продовження попередньої політики призведе до невідворотних процесів – глобальної війни з коаліцією західних держав під проводом США. При цьому Китай зберігатиме нейтралітет. Важливі питання порядку денного – знаходження компромісу в питаннях Сирії та України. В Сирії Москва може відмовитись від підтримки урядових сил, зосередитись на ліквідації загрози з боку «Ісламської держави», допомагаючи західній коаліції. На Донбасі Росія може припинити фінансування самопроголошених республік, піти на рішучі політичні кроки зі стабілізації ситуації – дозволити проведення миротворчої місії ООН.

Донбас, позбавлений підтримки Росії, реінтегрується до складу України за 10 років. Найважчим питанням порядку денного залишиться Крим, який, очевидно, не може бути повернений Україні з політичних та пропагандистських міркувань. Проте санкційний тиск через анексію Криму слабшатиме в міру виконання інших пунктів – щодо Сирії та Донбасу.

Росія має стати прогнозованим партнером для Заходу, зокрема з огляду на зростання напруги між Заходом та Китаєм. Зі зменшенням військових амбіцій Москви вщухне агресивна антизахідна внутрішня риторика, що дозволить прийти до владних структур представникам ліберальної поміркованої опозиції. Кремль може свідомо дозволити собі таке послаблення, що сприятиме поліпшенню демократичного іміджу Росії, призведе до зняття санкцій, підштовхне соціально-економічні реформи, створить сприятливі інвестиційні умови, пожвавить торгівлю. Вагому роль відіграватиме децентралізація, яка залишатиме місцевим бюджетам кошти на розвиток, що сприятиме зменшенню соціальної напруги, подоланню бідності.

Втім, демократичні реформи не позначаться на роботі спеціальних служб, яка буде посилена у відповідь на зростання загрози тероризму та сепаратизму – передусім у південних регіонах Росії.

У зовнішній політиці Росія реалістично балансуватиме між Заходом та Китаєм. При цьому природним союзником для Москви є США та ЄС – особливо зважаючи на зростання амбіцій та можливі територіальні домагання з боку Китаю, а також беручи до уваги конкуренцію в самій Центральній Азії. Для зближення із Заходом Росія може піти на врегулювання окремих заморожених конфліктів на пострадянському просторі, зокрема в Україні, Молдові та Грузії. Конфлікт у Нагірному Карабаху, ймовірно, залишиться невирішеним.

Висновки

За умов продовження нинішньої агресивної політики Росія в 2030 році ризикує постати перед викликом збереження власної державності, посиленим територіальними зазіханнями та загрозою втрати суверенітету. Головним тригером такого сценарію виступає військовий конфлікт Росії проти «коаліції волі» на чолі зі США, що матиме характер збройного зіткнення високої інтенсивності на обмеженому театрі бойових дій без застосування ядерної зброї. Внаслідок військової поразки в Росії критично накопичаться кризові явища, що безпосередньо загрожуватимуть російській державності. Цьому сприятимуть відсутність державницької ідеології, нереформованість країни, всезагальні бідність та безробіття, дискредитація РПЦ, сепаратизм та відокремлення деяких територій, тероризм тощо. Аби уникнути подібного сценарію, Росія має стати на шлях внутрішніх реформ, припинити реваншистську риторику, піти на примирення з Заходом із важливих питань зовнішньої політики.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Бартош Ціхоцький. Джерело: twitter.com/B_Cichocki

Новим послом Польщі в Україні буде замісник міністра закордонних справ – Бартош Ціхоцький

Заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький замінить Яна Пєкло на посаді посла Польщі в …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.