«За лаштунками Волині-43» від Володимира В’ятровича

11 жовтня у Харкові презентували нову книгу історика та Голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича «За лаштунками Волині-43. Невідома польсько-українська війна». Як можна зрозуміти вже з назви, видання розповідає про одну з найскладніших сторінок у польсько-українських відносинах. Йдеться передусім про роки Другої світової війни на територіях сучасних Західної України та Східної Польщі — Холмщині, Волині, Галичині, Закерзонні — де тоді палахкотіло польсько-українське протистояння.

Книжка мала вийти друком ще на початку вересня, але через технічні причини затрималась. Власне, це той випадок, коли часова затримка зробила її ще більш актуальною. Адже її вихід збігся з прем’єрою у Польщі фільму Войцеха Смажовського «Волинь», яка відбулась минулого тижня. Книга пропонує інший, альтернативний погляд на ті самі події. Якщо фільм утверджує концепцію подій на Волині як геноциду польського народу, то книга пропонує ширше глянути на історичний контекст і обґрунтовує, чому ці події потрібно називати війною. Автор подає події 1943 року на Волині в контексті історії двох народів до, під час та після Другої світової війни.

Це вже друга книжка про події на Волині від історика Володимира В’ятровича. Нагадаємо, перша під назвою «Друга польсько-українська війна 1942-1947» вийшла у 2011 році і збурила чимало дискусій серед істориків, журналістів та політиків. Основна відмінність нової книги – науково-популярний формат. Друга книга автора – це, по суті, перша спроба викладення історії польсько-українського конфлікту середини минулого століття не для істориків, а для широкого загалу.

«Я давно відчував потребу зробити науково-популярну книгу на цю тему, адже на українському книжковому ринку немає нічого схожого. Натомість ця тема стає дедалі популярнішою і дуже прикро, коли для українців вона відкривається виключно через польські медіа, чи, що гірше, через російську пропаганду. Мені здається, що моя попередня книжка «Друга польсько-українська війна 1942-1947», попри те, що збурила цікаву наукову дискусію, через її академічний виклад, не відіграла своєї ролі щодо інформування ширшої публіки в Україні про те, що ж сталось. Це мене і спонукало взятися за роботу», – розповів polukr.net Володимир В’ятрович.

За словами автора, якщо в першій книзі увагу зосереджено на періоді 1939-1947 років, то нова охоплює ширший період. Розповідь у ній починається від початку ХХ століття, що дозволяє проаналізувати процеси, які відбувалися у міжвоєнний період та, на думку автора, відіграли важливу роль у подальшому, зокрема, в ескалації конфлікту в роки Другої світової війни. Також історик окремо зупиняється на теперішніх подіях, оскільки від 2000-х років ця тема серйозно політизується. Володимир В’ятрович розглядає таке поняття, як таблоїдизація волинської теми, яка спричинена тим, що головними речниками проблеми стали медіа, а не фахівці. Сюжет книги доходить аж до літа 2016 року – моменту прийняття скандальних, як вважає автор, резолюцій польського парламенту.

Маловідому війну між поляками і українцями у 1942–1947 роках автор розкриває завдяки невідомим раніше документам української та польської підпільних армій, звітам німецької окупаційної влади та радянських партизанів. В основі дослідження — свідчення безпосередніх учасників подій, документи Армії Крайової та УПА, які були головними дійовими особами трагедії, що тривала не один рік. 

«Мені вдалось знайти та додати в книгу кілька нових, раніше не публікованих документів, які додатково проливають світло на події безпосередньо в епіцентрі конфлікту. Принциповим є документ, що стосується липня 1943 року. Йдеться про звіти Української повстанської армії кількох округ на території Волині. Вони, на моє переконання, абсолютно заперечують тезу про геноцид, бо в них розповідається про те, що після проведення антипольської акції на території залишилась значна частина польського населення і їм гарантовано безпеку від українських повстанців. На пропозицію поляків “переписатись” з поляків та католиків, їм пояснили, що антипольська акція спрямована не проти поляків як таких, а тих поляків, що воюють проти українського визвольного руху. Жодних претензій за приналежність до польської нації чи католицької віри немає. Це важливий аргумент, що українські повстанці не ставили собі за мету знищити польську націю. А саме про це говорять польські історики чи то політики. У книжці також є нові документи, які раніше не використовували ні польські, ні українські історики. Окрім цього, я намагався збільшити кількість цитат, аби читач міг «чути» безпосередніх, польських та українських, учасників цього протистояння. Думаю, завдяки цьому читач зможе ознайомитись з подіями, умовно кажучи, від першої особи», – переконаний автор.

Сьогодні поняття Другої польсько-української війни дедалі активніше використовується в українській історіографії. Ним користуються такі історики та дослідники цих подій, як Володимир В’ятрович, Леонід Зашкільняк, Богдан Гудь, Іван Патриляк та інші. «Часом про ці події як про війну пише Ярослав Грицак, попри те, що в багатьох моментах ми з ним не згодні», – говорить Володимир В’ятрович. Натомість таке трактування подій на Волині не сприймається абсолютною більшістю польських істориків. Домінуючою в польській історіографії є концепція визнання цих події геноцидом.

«Геноцид передбачає односторонню вину, – продовжує пан В’ятрович. – Натомість коли говоримо про війну, йдеться про відповідальність двох сторін і про те, що українці та поляки одночасно були серед жертв і серед тих, хто вбивали. Але це, на жаль, не сприймається польськими істориками. Мені здається, що це віяння часу, тому що концепція геноциду не має серйозного підґрунтя. Матеріали, з якими працюють історики, абсолютно заперечують геноцид. Адже тоді треба говорити про суттєву диспропорцію між тими, хто здійснює геноцид, і тими, хто є його жертвами. Тому зазвичай про геноцид говорять як про злочин, організований державою, яка має монополію на насильство. Ми ж говоримо про протистояння двох сил, жодна з яких не мала виразної переваги. Це був класичний воєнний конфлікт, який можна назвати війною і який схожий на інші міжнаціональні війни. Тому переконаний, концепція геноциду не проіснує в офіційній польській історіографії довго. Можливо, саме тому політики хочуть закріпити це бачення законодавчо і навіть запровадити кримінальну відповідальність за його заперечення».

Після Харкова презентація книжки відбудеться і в інших містах України. Однак чи дійде вона до польського читача, наразі невідомо.

«Коли у 2011 році з’явилась моя перша книжка, був її польський переклад і вона досить добре розійшлася. Але тоді атмосфера була набагато спокійніша. Зараз ситуація загострилась. А якщо буде прийнято цей абсурдний закон, який пропонує Кукіз’15, література такого змісту опиниться поза законом», – резюмує автор.

Мирослава Іваник

Вступ до книги «За лаштунками Волині-43»