четвер, 22 Жовтень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Перемовини в Берліні: час для політичної гри
Фото: bundeskanzlerin.de
Фото: bundeskanzlerin.de

Перемовини в Берліні: час для політичної гри

Share Button

У ніч з 19 на 20 жовтня у Берліні завершились чергові перемовини в нормандському форматі. Президент Росії В. Путін знову сідає за стіл переговорів з європейськими лідерами з приводу питання Донбасу. Цікаво, що коли французький лідер Ф. Олланд запрошував Путіна в Париж на розмову щодо Сирії, останній рішуче відмовився від поїздки. Російська дипломатія грайливо перемикає увагу з однієї проблеми на іншу: мовляв, дивіться: ми готові говорити про мир на Сході України, ми білі та пухнасті. Але, як свідчать результати зустрічі, все не так однозначно.

Найперше питання для української сторони – визначити чітку послідовність кроків з врегулювання: спочатку так званий безпековий пакет (припинення вогню, роззброєння та контроль за кордоном), а потім політичний (вибори, зміни до Конституції, особливий статус тощо). В столиці Німеччини мова йшла про своєрідну «дорожну карту», яка саме й покликана визначити послідовність. Незважаючи на істотні побоювання щодо позиції Франції (напередодні зустрічі міністр закордонних справ цієї країни наголошував на потребі тиснути на Київ у питанні виборів, а в пресі популярними були гасла примирення з Росією, визначення її ролі у світопорядку та зняття санкцій), насправді західні медіатори зайняли виважену позицію, яка ближче до українських пропозицій. Звичайно «дорожну карту» врегулювання конфлікту нікому не показали, але, за твердженням президента України П. Порошенка, і Ф. Олланд, і А. Меркель говорили про рішучу необхідність встановити умови безпеки перед кроками політичного напрямку. Щоправда, канцлер Німеччини чомусь зауважила необхідність паралельних кроків. І це не єдине розходження в українському та європейському сприйнятті подій, що відбулися.

Президент П. Порошенко рішуче заявив, що досягнуто принципової згоди про поліцейську (військову, збройну) місію ОБСЄ на Донбасі. Більше жодної конкретики від президента України не пролунало. Проте подібна інформація вийшла односторонньою, адже ані президент Франції, ані канцлер Німеччини не зробили жодної заяви з цього приводу. В адміністрації президента Росії лише зауважили, що Москва не проти подібної місії — відразу після цього зробив заяву переговорник від «ДНР» в Мінську Д. Пушилін, зазначивши ще й позицію своїх партнерів щодо сепаратизму з «ЛНР», яка зводилася до тези: жодної поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі. Цікаво, чи таким чином Москва впроваджує своєрідну суб’єктність терористичних угруповань, які мають право на власну думку, чи розігрується якійсь інший таємний сценарій.

Адже останнім часом лідери сепаратистів говорять одне, а Москва робить інше. Після вбивства російського терориста «Мотороли» О. Захарченко відверто завявив, що ця подія є порушенням перемир’я та «ДНР» буде мститися за свого польового командира, нібито підступно вбитого українською ДРГ. Наступний у списку «смертників» «Гіві» навіть заявив, що готовий нищити й палити всі українські міста, які він захопить шляхом до Києва. Ось тільки рішучої ескалації на лінії фронту, наступу обурених смертю товариша «ополченців» не сталось – 1-й та 2-й корпуси сепаратистів надійно контролють російські військові кадри, які їх очолюють. Жодний популізм не пройде. Особливо у світлі того, що навіть російські експерти відзначають кремлівський слід в смертях донбаських «командирів», учасників «донбаських визвольних змагань». При цьому, в день похорон «Мотороли» (на які зігнали близько 5 тисяч бюджетників у Донецьку) Путін сідає за один стіл з Порошенко в Берліні. Дуже символічно.

Подвійна реальність, закат «республік» чи чергові інтриги? Найімовірніше, останнє. На поліцейську місію ОБСЄ потрібна згода 57 членів цієї організації. До того ж, ОБСЄ ніколи не брала на себе подібні функції – це скоріш прерогатива НАТО та ЄС. Німці ще навесні цього року дуже скептично ставились до подібної можливості. Австрія, яка буде головувати в ОБСЄ наступного року, точно не має стільки ресурсів, аби підтримати подібну ініціативу. Варто нагадати, що лише Спеціальна моніторингова місія в Україні коштує донорам ОБСЄ 82 млн євро на рік. Важко передбачити, скільки буде коштувати збройна місія, який буде її мандат, яким чином вона отримає право контролю над кордоном, як буде роззброювати терористів, якою буде структура тощо. Чергова мелодрама та затягування часу.

А саме час і є важливим, адже Росія зробила ставку на розхитування ситуації всередені нашої країни. Уже 20 жовтня розпочалась акція, яку піарить горезвісний депутат від Опозиційного блоку Євген Мураєв (він досі переконаний, що в Україні йде громадянська війна без участі Росії), збіру підписів проти «тарифного геноциду українців». Триває мобілізація протестного електорату, передусім зростає рейтинг Оппоблоку, який спекулює на темі соціальних гарантій держави. Проте це дійство не основне, основною має стати реакція на нього радикальних сил, передусім нової правої політичної сили «Національний корпус», сформованої «Азовом» після факельної ходи на Покрову. Насилля в країні – ось основний сценарій Кремля. І для того, щоб його підготувати, варто погратися в «Мінськ», який, мов Ленін у мавзолеї – мертвий, та ще не похований.

Зрештою, сторони в Берліні не підписали жодного документу, засвідчивши лише свою повагу один одному та «благим намірам». Франція та Німеччина задоволені – вони щось роблять корисне для імплементації Мінську. Росія грається в слухняного хлопчика, який ось-ось зробить всім добре, та щось не робить (бо санкції все одно не скасують – тепер через Сирію). Українська влада теж рада створювати видимість прогресу. Проте саме й останнього бракує. Доки українські експерти-мрійники згадують Дейтонські угоди та хорватські сценарії, справи не буде. Росія не відпустить Україну, а Захід вже її зрадив, побоюючись ядерного дрючка Москви. Ми наодинці з цими проблемами – вчимося мислити категоріями національних інтересів своєї країни, а не чужих.

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. polukr.net

Чи готова Україна до деескалації у відношенні до Росії та їх проксі на Донбасі?

На тлі чергових заяв про заплановані обміни утримуваними між Україною та Росією перед українським суспільством …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.