Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Через два роки війни на Донбасі все гостріше для України постає проблема повернення окупованих територій. На тлі рішення Путіна приєднати Крим до Південного федерального округу Росії, що фактично ліквідувало автономію півострова, Україна все далі віддаляється від спроможності відновити свій суверенітет та територіальну цілісність. Якщо у випадку Криму, через принципову позицію Москви, яка вважає анексію законною, Київ демонструє свою аутсайдерську дипломатичну позицію невдалими спробами об’єднання кримських та мінських санкцій у єдиний пакет, обмежуючись лише популістськими заявами про «Женеву +», або Платформу деокупації (як на останньому саміті НАТО), повернення окупованих територій Донбасу є більш перспективним та реальним. Проте лише в тому випадку, якщо Київ відмовиться від вичікувальної позиції, чекаючи доки сепаратисти «закеруються» в Донецьку та Луганську (ось Захарченко вже відкрито називає себе диктатором), а обере стратегічний підхід до проблеми та проактивну тактику.
Мінський формат переговорів в контактних групах все глибше доказує свою неживучість. Аж настільки, що колишній учасник політичної підгрупи від України в Тристоронній контактній групі в Мінську Роман Безсмертний відкрито говорить, що «на переговорах в Мінську крім питань щодо обміну полоненими і стримування ескалації збройного конфлікту більше нічого іншого обговорювати не має сенсу». Всі інші питання – соціальні, економічні, гуманітарні й, особливо, політичні – у форматі «Мінську» вирішити неможливо. Принциповою є позиція МЗС України, яка справедливо (та правильно, з точку зору автора) не допускає можливості будь-якого діалогу с терористами «ДНР» та «ЛНР» та їх представниками. Відповідно, це зумовлює відому імпотентність процесу ухвалення рішень, де переговорна група під керівництвом колишнього президента Леоніда Кучми якби представляє самих себе, та, можливо, трошки президента. Проте вона не має повноважень та реального простору для дії.
За таких умов складно узгоджувати стратегію деокупації та реінтеграції окупованих територій Донбасу. Варто окремо відзначити, що будувати діалог та розмовляти треба не з представниками «їх» влади, усякими Пушилінами, Захарченками та Плотницькими, а з простими людьми, які, так склалась доля та життєві обставини, були змушені залишитись по ту сторону «лінії розмежування». Ці люди є об’єктом зомбування російською та сепаратистською пропагандою, залякування міфами тощо. Проте вони залишаються громадянами України, й за них державі варто боротись, вибудовуючи міжлюдські комунікації. Останні особливо важливі, навіть незважаючи на логіку воєнного часу та мілітарізованість регіону. При цьому необхідно не лише робити спроби налагодження мосту «people-to-people» з окупованими районами, що очевидно є проблемним питанням, але, в першу чергу, наводити порядок на звільнених територіях. Ментально населення Донбасу є однаковим, гомогенним, «робітничо-пролетарським», що на українських територіях, що на тимчасово окупованих. Більш того, сепаратистські настрої в Слов’янську, Лимані, Северодонецьку не просто досі присутні, але й мають тенденцію до збільшення прямо пропорційно бездіяльності місцевої влади. Остання, особливо на рівні міст (Лиман Донецької області), часто саботує таку діяльність, оскільки виступає опозицією чинній центральній владі, а за часів окупації (квітень-травень 2014 р.) взагалі підтримувала «ДНР». Пласт роботи будівництва міжлюдських комунікацій необхідно відпрацьовувати на цих звільнених територіях, робити з «донецьких та луганських» щирих та свідомих українців не через історію Бандери та Шухевича, а через сьогодення, навчаючи бути відповідальними за свою долю та добробут.
На минулому тижні в Києві пройшли відразу два круглих столи – в Українському кризовому медіацентрі та в Торгово-промисловій палаті (ТПП), які були присвячені реінтеграції неконтрольованих українських територій і бізнесу в зоні АТО. Мова йшла про політичні, економічні та соціальні проблеми, що за два роки окупації накопичились та потребують вирішення.
Принциповим питанням є час. Якщо Роман Безсмертний є прихильником довготривалої реінтеграції окупованих територій до складу країни, зазначаючи, що «якщо нинішнє покоління не здатне повернути ці території, це зробить наступне», то інші експерти впевнені, що час грає проти України і діяти потрібно зараз. Адже відновлення неформальних, неофіційних соціально-економічних зв’язків, в тому числі й торгівлі, вирішить проблеми з хабарами і контрабандою при перетині умовної межі. Проте ключове питання, пов’язане із часом, не економічне, а людське. Таку позицію займають більшість експертів-переселенців. Можна просто звикнути жити порізно, при чому це рівною мірою стосується як Донецька та Луганська, так й Києва. Ті українці, які вимушено залишаються на Донбасі, не визнаючи «республіки», сподіваються на повернення в Україну, але з місяцями конфлікту ці надії вичерпуються.
Що стосується бізнесу, є багато проблем з урегульованістю його ведення в зоні АТО. Передусім це стосується великих корпорацій («Метінвест» та «ДТЕК» Ахметова), що сплачують податки в бюджет України, фізично знаходячись на окупованих територіях, та потерпаючи від руйнувань об’єктів критичної інфраструктури під час обстрілів (лінії електропередач, трансформаторні підстанції, розподільні пристрої). Крім того, ДТЕК має 8 шахт, де працює 35 тисяч шахтарів, які виробляють антрацитові марки вугілля (на яких працюють українські ТЕС). Як зауважив керівник департаменту з правового забезпечення генерації «ДТЕК Енерго» Ігор Венцель, «найперша проблема це інфраструктура, яка повинна забезпечувати вивезення антрацитового вугілля з шахт, розташованих в Донбасі, на ТЕС. Перш за все це відновлення залізничних колій – великі вузли, наприклад, Микитівка-Майорське і Авдіївка – зруйновані. Причому затягування цих рішень загрожує зривом опалювального сезону».
Потерпають також дрібні і середні підприємці, які не встигли вивезти обладнання, позбулися своїх активів. Їх майно було найпершим розграбовано, виробництва «націоналізовані». При цьому вони мали сплачувати податки за свій втрачений бізнес в Україні у весь цей період. Загалом створений хаос, коли немає чітких правил ведення бізнесу, а це є підґрунтям для зловживань. В результаті круглого столу в ТПП було вирішено створити робочу групу, куди увійдуть представники ДФС, СБУ, Кабміну і Верховної Рад, які мають розглянути всі пропозиції в сфері бізнесу та внести їх у відповідних законопроект.
Спорадичні потуги держави побудувати діалог з переселенцями, зрозуміти їх проблеми та налагодити стежки для комунікації з окупованими територіями, нажаль, не є загальною тенденцією. Україна не займається проблемою системно, а лише реагує на окремі ініціативи та заклики бізнесу та громадськості. Це може призвести до різного роду негативних сценаріїв, коли проблема буде пущена на самоплив. Українська влада має зрозуміти, що не існує жодної зовнішньої проблеми окупованих територій – на зовнішнього ворога завжди легко перекинути провину за провалені реформи та бездіяльність. Є реальна внутрішня проблема, потреба реальних справ, будівництва діалогу українців з українцями всередині держави, де Київ має довести, що він не лише чує та бачить, але й реагує на проблеми, коріння яких криється у відсутності в більшості громадян відповідальності та неналежній міжлюдській комунікації.
Валерий Кравченко
