Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Нині спостерігаємо черговий епізод загострення у польсько-українських відносинах. Так сталося, зокрема, через те, що до влади в Польщі прийшла політична сила, яка намагається поруйнувати стрижневу конструкцію європейської пам’яті, побудовану на примиренні. Проте цей епізод навряд чи стратегічно змінить стосунки між Києвом і Варшавою. Так історик український історик Ярослав Грицак прокоментував для Громадського телебачення наміри польського Сейму ухвалити постанову, в якій масові вбивства мирного польського населення на Волині в 1943-1945 роках визнають «геноцидом, здійсненим українськими націоналістами щодо жителів Другої Речі Посполитої».
Погоджуючись із тезою ведучої про те, що згадана постанова Сейму є лише черговим епізодом у так званій польсько-українській «війні пам’яті», Ярослав Грицак вважає, що не варто перебільшувати значення цього акту, адже очевидно, що до нього йшлося дуже давно.
«Я був учасником акцій польсько-українського примирення, це часом робилося дуже великою ціною, але все-таки польський політичний клас не робив цього різкого кроку. Останній раз це було в 2012 році, це була дуже складна гра, але обидві сторони виявилися на висоті», – зауважує Грицак.
До останнього часу польській політичній еліті вдавалося утримуватися від ухвалення таких різких резолюцій, проте нині змінився польський контекст, – додає історик. Ухвалення цієї постанови стало можливим після того, як до влади у Польщі прийшла політична сила, яка «пробує перекреслити все те, що сталося за останні 25 років у Польщі, всі ті здобутки, зокрема це сила, яка хоче поруйнувати конструкцію стрижневу європейської пам’яті, побудовану на примиренні». На думку пана Грицака, ПіС і його коаліція – це та еліта, яка «пробує зробити самовбивство Польщі». Йдеться лише про частину польської еліти, однак ця частина має сильне і стабільне опертя, близько 40% сучасного польського суспільства. І вона, а також іще правіші політичні сили (як-от партія Кукіза), обіцяли своїм виборцям переглянути позицію щодо подій на Волині.
Щодо самої резолюції Ярослав Грицак зауважує, що нині в Польщі спостерігаємо цікаве явище, яке є і в Україні, – скорочення історичної пам’яті: «Коли поляки говорять про Волинь, вони не хочуть говорити, або не пам’ятають, що сталося перед Волинню, що сталося у 1918-1919 роках, 1938 року. У тому контексті виникає, що ця різня береться нізвідки, тільки тому, що були українські націоналісти. Це дуже небезпечне явище».
Водночас історик наголошує на важливості акцій примирення, які ми спостерігали останнім часом, згадуючи, зокрема, про обмін листами між польською і українською політичною елітою та інтелектуалами, в яких вони попросили вибачення і вибачили за вчинки іншої сторони.
Підсумовуючи, пан Грицак каже, що все ж схильний називати нинішні події епізодом, який стратегічно навряд чи змінить щось у стосунках між Києвом і Варшавою. Наступний сплеск пристрастей у цій темі він прогнозує на жовтень, коли покажуть дуже провокативний фільм про Волинь. Але вже в листопаді, на його думку, все повернеться до реальності. «А реальність така, що хто б не прийшов до влади в Києві чи Варшаві, вони будуть вважати одне одного союзниками. Зокрема тому, що є Росія», – переконаний Ярослав Грицак.
