Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Чи не найголовнішим викликом сьогодення є поведінка Росії на міжнародній арені. Агресивна кремлівська риторика розмивання кордонів, підкріплена загрозою ядерної війни, становить екзистенційну загрозу країнам Східної та Центральної Європи. У своїх оборонних доктринах США, Великобританія та інші країни НАТО акцентують на непередбачуваній поведінці Росії та її можливостях використання вдосконаленого інструментарію гібридної агресії для здійснення інтервенції. Відзначаючи обмежений вплив економічних санкцій на спроможність військово-промислового комплексу РФ виконати програму переозброєння російських військ до 2020 року, західні аналітики сходяться на думці, що латентної агресії в нових локаціях варто очікувати набагато раніше.
Балтійські та скандинавські країни, Польща і Румунія, Грузія та Азербайджан, Туреччина і країни Середньої Азії – все це можливі напрямки нової гібридної агресії Москви. Чи можна передбачити поведінку агресора на стратегічному і тактичному рівнях? Чи можуть інші міжнародні гравці – Китай, Індія, Іран тощо – скопіювати модель гібридної війни на інших геостратегічних театрах по всьому світу?
В умовах трансформації системи міжнародних відносин, зумовлених як цілим комплексом факторів, так і діяльністю окремих гравців, питання безпеки та конфліктології посідають сьогодні надзвичайно важливе місце у сфері прогнозування й моделювання. Розвиток геополітичного суперництва США та КНР в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, війна проти бойовиків «Ісламської держави» на Близькому Сході, загострення «заморожених» конфліктів – все це ставить під сумнів традиційні підходи і погляди на вирішення безпекової проблематики в міждержавних відносинах, вимагає більш ретельного вивчення характеру і сутності нових викликів безпеці.
Однією з найбільших загроз у цьому контексті виступає феномен гібридної війни. Буде помилкою стверджувати, що він є новим явищем у міжнародній політиці – елементи такого підходу до ескалації конфліктних ситуацій можна спостерігати протягом усієї другої половини ХХ століття. Втім, саме сьогодні гібридна війна набуває особливої актуальності, оскільки Російська Федерація поставила її засоби на службу власній імперській політиці, загрожуючи таким чином всьому пострадянському просторові. Яскравий приклад такої діяльності – процес розгортання військових зіткнень на Донбасі. Без застосування великих контингентів збройних сил, використовуючи засоби інформаційної війни та диверсійну діяльність сил спецпризначення, Кремлю вдалося роздмухати полум’я конфлікту, який забрав життя тисяч людей. Шовіністична ідеологія, покладена в основу такої політики (захист російськомовного населення в сусідніх державах), безперечно, загрожує не лише Україні, а й іншим пострадянським країнам. У той же час нездатність Заходу адекватно відреагувати на таку загрозу, запобігти її ескалації та перетворенню на справжню війну свідчить про те, що експертні кола й державні діячі все ще не мають сталого і повного обсягу інформації, який дав би їм можливість реагувати та подібні дії. Об’єктивна реальність вимагає розробки відповідних засобів реагування та попередження гібридної агресії, які можна було б застосувати в тому чи тому випадку.
Допомогти в цій справі може всебічний аналіз феномену гібридної війни на прикладі конфлікту на Сході України. На відміну від американських експертів, які розглядають в якості гібридного конфлікту боротьбу з недержавними загрозами (на кшталт війни проти тероризму), цей термін насправді має дещо інше значення. І саме приклад Донбасу, проаналізований у всій повноті хронологічної послідовності – від перших антиукраїнських виступів у Донецьку до повноцінної роботи так званого «воєнторгу», – допомагає краще зрозуміти сутність гібридної агресії, основні етапи її розгортання та засоби здійснення. У нашому випадку отримання таких знань допоможе не лише краще опанувати конкретну ситуацію в Україні, але й оцінити небезпеку застосування подібної стратегії в інших регіонах пострадянського простору та по всьому світу.
На сьогодні технологія конфліктного моделювання та розробки методів їх розв’язання є надзвичайно актуальною сферою діяльності. Необхідно сконцентрувати увагу на створенні комплексної та всебічної моделі, яка допомогла б визначити методику запобігання гібридним актам агресії на різних етапах, ставши першоосновою для формування безпекової політики держав щодо «заморожених» або потенційних конфліктних ситуацій.
Географічні рамки такої ініціативи не слід обмежувати пострадянським простором, проте саме він стане відправною точкою подібного дослідження, оскільки тут гібридна війна стала найбільш гострою проблемою через нинішню політику РФ. Використовуючи приклад Донбасу як еталон, необхідно ініціювати процеси, які допоможуть розробити комплексну модель ескалації гібридного конфлікту, визначивши його причини та джерела активізації. Зокрема слід вивчити ступінь готовності Російської Федерації на кожному етапі використовувати гібридні методи війни. З огляду на основний базис гібридної тактики (медіаманіпуляції, мовний та релігійний фактори, наявність реципієнтів пропаганди та лобістських політичних і громадських кіл), варто визначити ступінь небезпеки використання РФ гібридних методів війни щодо окремих «заморожених» конфліктів або ж територій компактного проживання російськомовних меншин на пострадянському просторі. На основі створеної моделі слід визначити методи реагування на гібридну агресію Кремля з боку як окремої держави, так і міжнародної спільноти.
Конфлікт на Сході України – своєрідний еталон для дослідження, оскільки він, фактично, показує всі етапи здійснення гібридного вторгнення, на практиці демонструючи основні засоби таких дій. Мова, зокрема, про використання спецпризначенців та «громадських» емісарів для збурення населення в сусідній державі; скерування в потенційно конфліктну зону власних проплачених «тітушок» для розхитування ситуації; відправку в зону конфлікту груп бойовиків, що складаються з професійних найманців або ж збурених пропагандою осіб; таємне озброєння бойовиків (у тому числі – сучасною та потужною зброєю) і підтримку так званого «добровольчого» руху; активну інформаційну пропагандистську кампанію.
Безумовно, війна на Донбасі ще далека від завершення настільки, наскільки нездійсненними є Мінські домовленості (ще один об’єкт для глибинного психологічного аналізу). Втім, для розробки моделі зручно використовувати той факт, що її гібридна фаза закінчилась подіями під Іловайськом у серпні 2014 року – тобто після прямого вторгнення російських збройних сил, яке вже не можна розцінювати як елемент гібридної війни, і яке позначає перехід конфлікту на новий рівень. Таким чином, саме гібридну фазу конфлікту можна аналізувати у всій її повноті, цілісності та завершеності.
Наявність подібної прогностичної моделі уможливить координацію зусиль щодо безпеки на міждержавному рівні (зокрема шляхом застосування сценаріїв для проведення військових навчань з відбиття агресії), допоможе вдосконалити національну законодавчу базу тих країн, на які потенційно може бути спрямована гібридна агресія.
Валерій Кравченко, Микола Замикула
