Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Ринат Ахметов – постать для Донбасу більше, ніж знакова та одіозна. Протягом останніх 20 років, після вбивства на стадіоні Ахати Брагіна, його племінник був абсолютним господарем регіону, успадкувавши величезну кримінальну бізнес-імперію.
Під час масової приватизації за президенства Кучми Ахметов примусово збанкрутив та купив за безцінь перші державні металургійні та енергетичні активи, що стали основою майбутніх концернів «Метінвест» та ДТЕК. Наприкінці 1990-х років Ахметов вже був істотним гравцем фінансового сектору, володів двома крупними банками – Донгорбанк та ПУМБ, що керували його капіталами. На початку 2000-х рр. олігарх вийшов на медіа-ринок, купив ТРК Україна та друковані ЗМІ (газета «Сегодня», місцева преса). Для закріплення успіху він створив управляючу компанію, надбудівлю основних активів – компанію Сістем Кепітел Менеджмент (СКМ), зареєстровану в офшорі. Крім бізнесу, Ахметов захопив найголовніший іміджевий актив Донбасу – ФК «Шахтар» й почав гратися у FIFA Manager. За 15 років він збудував сучасну футбольну базу, готелі, стадіон за 200 млн доларів, інвестував в іноземного тренера та дорогих футболістів. Це дало свої дивіденди – за 10 років «Шахтар» витіснив київське «Динамо» з українського футбольного олімпу, бренд став упізнаваним у Європі.
Цікавим є той факт, що очільниками секторів бізнесу Ахметова завжди ставали українці, директори заводів – Олег Попов у ДТЕК, Сергій Палкін в ФК «Шахтар». Проте всю верхівку топ-менеджерів у кожній корпорації Ахметова – від футболу та мас-медіа до металургії – становили висококваліфіковані іноземні фахівці, які відпрацьовували контракт на 2-3 роки, навчали місцевий персонал веденню бізнесу, а потім їхали з України. Подібна стрункість системи управління і постійне стремління до перфекціонізму різко контрастує з іншими олігархічними групами України, наприклад, Пінчука та Суркісів, які влаштували в управлінні ледь не всіх найвіддаленіших родичів, чи Коломойського, що працевлаштував своїх друзів по двору та релігійній громаді. Не можна стверджувати, що Ахметов забував про друзів – Янукович та Колесніков є давніми товаришами господаря Донбасу. Обидва побудували власні бізнес-імперії, політичні проекти, а Янукович навіть був президентом України. Проте останній і підставив Ахметова, коли почав будувати бізнес-корпорацію («сім’ю») на зразок структур Ахметова (МАКО Олександра Януковича) та на конкурентних засадах.
Загравшись у «сите життя» (за 4 роки президенства Януковича статки Ахметова виросли втричі й досягли в 2013 р. 30 млрд доларів) Ринат Ахметов «проспав» революцію в Києві та «бунт на кораблі» – сепаратизацію регіону. Не визначившись з підтримкою Євромайдану, зайнявши нейтрально-негативну позицію, Ахметов не зміг діяти рішуче протягом подій у Донецьку в березні-травні 2014 роки.
Коли уряд запропонував олігархам пряме керівництво регіонами (Коломойський став намісником Дніпропетровщини), Ахметов відсторонився від цього процесу, направивши на цю посаду Сергія Таруту – олігарха на спаді своєї кар’єри (колись ІСД Тарути навіть конкурував з «Метінвест», проте в 2014 р. від минулих часів не лишилось і сліду). Говорячи гарячі промови про любов до Донбасу та піклування про його долю, Ахметов нічого не зробив на практиці, аби втримати регіон в Україні. Вкарбувалася в пам’ять лише акція «Гудок», коли заводи бізнесмена на хвилину припиняли виробництво та гуділи на знак «підтримки миру». За це в Києві Ахметова проголосили ледь не спонсором сепаратизму, адже спочатку проект «Киев, услышь Донбасс», що ґрунтувався на героїзації Беркуту, антиукраїнськості, протиставленні Донбасу всій іншій країні, здається, координував саме він. Цим бізнесмен намагався «вибити» від нової влади збереження всіх привілеїв, упередити «полювання на відьом». Батальйон «Восток», який згодом очолив зрадник Олександр Ходаковський – перша зброя сепаратистів, схоже, перебував на утриманні Ахметова. Це збройне формування й зараз є більшою мірою «охоронною фірмою», яке не втягується у військові баталії із ЗСУ, а натомість захищає майно олігархів на теренах ДНР.
Коли ж у квітні 2014 р. на Донбас прийшли російські куратори від ГРУ, Ахметов остаточно втратив нитки гри, ставши перед дилемою – очолити сепаратистів на Донбасі та втратити бізнес в Україні, чи виступити проти сепаратистів та зберегти свою бізнес-імперію. Ахметов, як завжди, вибрав третій варіант – балансувати між Донецьком та Києвом.
Від ДТЕК все ще залежать теплі зими в українських оселях, тому вугілля з ДНР без перешкод потрапляє на ТЕС в Україні. ДТЕК є на 100% приватною компанією, що належить СКМ Ахметова. Питання контролю ДТЕК державою не стоїть на порядку денному. Окремі судові процеси щодо незаконної приватизації окремих обласних енергокомпаній («Дніпроенерго», «Донбасенерго», «Закарпаттяенерго») не закінчились на користь держави або інших гравців ринку. Наприклад, в листопаді 2015 р. Коломойський програв суд Ахметову щодо приватизації «Дніпроенеро». Найбільших збитків зазнав металургійний бізнес, передусім через зупинку найбільшого у Європі Авдіївського коксохімічного заводу. Через непостачання коксу, незавантажені металургійні комбінати Маріуполя, на підконтрольній сепаратистам території простоює Єнакіївській металургійний завод. Металургійною столицею Ахметова стало Запоріжжя, де розташовані нині офіси компанії «Метінвест» та великий актив компанії «Запоріжсталь».
Варто відзначити, що теперішня влада на місцевих виборах політично «злила» Запоріжжя та Маріуполь, а також низку інших міст на Сході України, де має інтереси олігарх, «Опозиційному блоку», який фінансує Ахметов. Тож деолігархізація навряд чи найближчим часом торкнеться донецького бізнесмена. Порошенко вважає за краще використовувати Ахметова як противагу владі Коломойського, що відкрито продемонстрували вибори в Дніпропетровську та Кривому Розі, де Вілкули стали серйозними конкурентами для людей «Привату».
За останній рік Ахметов значно збіднів фінансово, війна на Донбасі передусім вдарила по металургійних та машинобудівних активах, втрат зазнала й енергетична галузь. Політико-гуманітарний проект «Поможем», що вражає масштабами надсилання гуманітарки, яку видають пенсіонерам на величній «Донбас-Арені», є платформою, через яку олігарх не втрачає вплив на свідомість людей, що опинилися на окупованій території. Тисячі працівників в Харцизьку та Єнакієвому, Сніжному та Авдіївці досі отримують зарплатню на підприємствах Ахметова, що зареєстровані в Україні. «Влада» ДНР дивиться на це крізь пальці, лише інколи публічно дозволяючи собі покритикувати Ахметова за те, що він не платить податки в казну «республіки». Щоправда, зарплатня вже йде в російській валюті. Ринат Ахметов мріє повернути ФК «Шахтар» на «Донбас-Арену», побудувати міст довіри та примирення між розділеними та ошуканими українцями. Найголовніше, щоб ці добрі наміри були пов’язані не з особистими амбіціями, а зі справжньою метою реінтеграції окупованих територій. Держава має нарешті стати вище бізнесу, уроки марнославства Ринат Ахметов, здається, вже отримав на багато років уперед.
Ринок експорту окремих виробництв Ахметова, наприклад, Харцизького трубного заводу, Єнакіївського металургійного заводу, Маріупольського вагонобудівного заводу («Азовмаш») орієнтований на Росію. Від війни на Донбасі, звичайно, Ахметов програв, адже експортні замовлення через нестабільність впали. Що стосується політики, то незважаючи на різні думки експертів, ситуативні заклики лідерів ДНР до реєстрації бізнесу Ахметова в псевдо-республіці, його підприємства, навіть ті, що розташовані на окупованій території, справно платять податки в Україні. Більше того, після активізації критики на адресу Ахметова в ДНР одразу зробили його емісара Олександра Ходаковського секретарем місцевої РНБО. Це свідчить про те, що впливи Ахметова на окупованих частинах Донбасу лишаються без змін, а сам він вміє балансувати, лишаючись лояльним до України через те, що тут знаходиться його основний бізнес.
Безумовно, Ахметов хоче відігравати роль політичного лідера Донбасу в складі України, проте не особисто очолити цей рух, а, як і раніше, бути сірим кардиналом політики. Всі гуманітарні кроки Ахметова спрямовані на перспективу повернення олігарха на Донбас, а «екс-регіоналів» до активної регіональної політики.
