Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Жахливі та безглузді теракти в Парижі на минулому тижні, що стали для французів своїм 11 вересня, потіснили з інформаційного поля всі інші теми та новини. Доки Франція оговтується від крові, шукаючи пояснень в собі та зовні, Росія активізувала зусилля в іншому напрямку. Терористичні акти 13 листопада 2015 р. створили сильний інформаційний фон в західному світі, який ще більше переорієнтує світовий порядок денний на боротьбу з терористами ІДІЛ в Сирії та Іраку, що, безумовно, є в інтересах Москви. Мета останньої – відвернути увагу світової спільноти від війни на Донбасі, де-факто легалізувати анексію Криму. Користь від військової співпраці в Сирії, звитяги над терористами ІДІЛ, перспективи залучення Росії до складу глобальної антитерористичної коаліції, на думку Кремля, мають перевісити українське питання, допоможуть зняти західні санкції. За цих умов Україні необхідно активізувати дипломатичні зусилля з метою недопущення подібного сценарію, наголошувати на пріоритетності загрози російської агресії в Європі, яку наразі розглядають крізь призму поширення радикального ісламізму та проблему мігрантів.
Скільки б вітчизняні експерти не порівнювали ісламських джихадистів та терористів ДНР/ЛНР, для Заходу все одно буде існувати істотне розмежування на поганих (terrorists) та відносно нормальних (insurgents) діячів цього фронту. До того ж, зважаючи на піар-зусилля США по демонізації (цілком залуженій) ісламістів звідки б вони не були (Аль-Каїда або ІГІЛ), зокрема у масовій культурі та кінематографі, а також об’єктивні мейнтсрімові проблеми Європи з напливом мігрантів, сприйняття терористів та бойовиків ніколи не буде рівним, незважаючи на схожі методи, що вони використовують. Коли діями джихадистів рухає релігійний фактор – ісламський фундаменталізм (який що права часто поєднується з політикою), тоді як терористами-маріонетками рухають глобальні гравці в маніпулятивних політичних цілях. В цьому сенсі, в очах європейців, сепаратизм ДНР/ЛНР нічим не відрізняється від сепаратизму в Каталонії чи Країні Басків, або Шотландії чи Північній Ірландії. Натомість джихадизм більш небезпечний.
Західними європейцями, британцями, німцями та французами, Європа розглядається як дуже вразлива, особливо її східні та південні кордони, де природа проблем безпеки кваліфікована як вкрай серйозна. У перспективі Північна Африка та Великий Близький Схід стане активним фронтом для джихаду, який посилить ризики тероризму на узбережжі Середземномор’я. З 2005 р. Європа є головною метою джихаду «третього покоління» («джихад третього покоління», або «джихад бідних» – західна класифікація джихаду, що не має звичної організаційної основи. Вперше застосована після теракту 2013 р. в Бостоні), коли Захід позначений як «місце розмноження», де мільйони погано асимільованих мусульман складають запасну армію для джихаду. Феноменальне поширення віртуального світу і соціальних мереж допомогло поширити ідею розриву європейських суспільств, сприяючи піднесенню ультраправих суспільних рухів через зростаючу ісламофобію, яка сама породжує соціальне розшарування, громадянські війни, і врешті-решт, сприяє руйнуванню Європи. На відміну від періоду Аль-Каїди (2000-ні рр.), якій насправді ніколи не вдавався «рекрутинг» ісламістів в європейських країнах, сьогодні Франція та Великобританія – дві держави, що мають найбільшу колоніальну спадщину в Африці та Леванті – зіткнулися зі справжнім проблемним соціальним явищем, що загрожує не тільки безпеці, але й загалом – національній єдності. Непередбачуваний характер загроз ставить перед європейцями нові питання. Яким чином вони повинні вирішувати проблеми взаємодії між зонами близькосхідної та західної імміграції? Як вони повинні протистояти внутрішній проблемі населення, що потерпає від кризи ідентичності, яка переноситься з сирійсько-іракського поля битви з метою руйнування Європи?
Зусилля по протидії радикальним ісламістам та джихадизму в Європі, військова кампанія проти «Ісламської держави» в Сирії є пріоритетами інформаційної кампанії та практичної політики Франції та низки західних держав. За цих умов Україна має солідаризуватись зі своїми західними союзниками, приєднатись до боротьби з ІДІЛ та радикальними ісламістськими угрупованнями бодай символічно, на рівні розвідувальних спецслужб та в рамках забезпечення внутрішньої безпеки.
Небезпечною тенденцією для України є те, що у сирійському питанні позиції Росії та Франції сходяться. Франція буде ініціатором військової інтервенції або підтримає проведення наземної операції в Сирії на заклик Москви, якщо такого заклику не буде від країн Заходу. Стратегічна задача Росії, відвернути Францію від проамериканської позиції, яку вона демонструвала до цього, й таким чином розколоти союзників, підірвати консенсус в НАТО. Зрештою істотним для Москви є своєрідна індульгенція за Україну у вигляді активних зусиль на близькосхідному театрі, що сприятиме зняттю санкцій.
Для України після терактів 13 листопада 2015 р. існує ще один вимір. Річ в тому, що після трагічних подій пріоритетом зовнішньої політики Франції остаточно стане боротьба з тероризмом, зокрема на Близькому Сході та в Африці. За цих умов Париж поступово втратить інтерес до нормандського формату переговорів, що з огляду на зближення Франції та Росії, сприятиме перетворенню французької сторони на маніпулятивний інструмент Кремля. Україна має прагнути до розширення формату переговірників, зокрема максимально сприяти залученню Великобританії або Польщі до переговорів з Росією. Це підвищить рівень відповідальності та впливу британців та поляків у європейських справах, потрібний їм з огляду на зростаючу тенденцію євроскептицизму.
В глобалізованому світі, де існує не так багато дійсно впливових акторів міжнародних відносин здатних до активних дій, все тісно взаємопов’язано. Наскільки б не був далекий від України ІГІЛ (або ті хто за ним стоїть), проте наслідки Україна від його дій отримує. За цих умов Україні та, загалом, Центральній та Східній Європі потрібна гнучка стратегія реагування на подібні нетипові виклики, аби подібні жахіття 13 листопада не повторились на чиєсь політичне замовлення там, де їх ніхто не чекатиме – в Києві або Варшаві.
Валерий Кравченко
