Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Історії Революції. Журналістка Наталія Соколенко та адвокат Артем Ясиновський
Два роки тому більше тисячі киян вийшли на головну площу країни – Майдан Незалежності. Це була реакція на те, що тодішній президент України Віктор Янукович заявив офіційно, що країна не підписуватиме асоціацію ЄС. Паралельно з ними львівські студенти вийшли на головну площу Львова.
Сьогодні пропонуємо згадати не лише перший день Революції Гідності, але те, як вона тривала більше трьох місяців. Напередодні річниці в Україні презентували книжку «Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності». Українсько-польський портал першим друкує уривки з цієї книги. Унікальні і зворушливі історії від учасників Революції гідності.
У збірнику подані фрагменти спогадів учасників протестних акцій, що відбувалися в Україні з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року і названі Революцією гідності. Інтерв’ю були зібрані Українським інститутом національної пам’яті у рамках проекту «Майдан: усна історія».
Наталя Соколенко, 1975 року народження, журналістка, громадська активістка
Для мене Майдан розпочався, напевно, з першого тижня інавгурації президента Януковича, оскільки ми усвідомлювали, яка халепа прийшла. Причому за Тимошенко ми вболівали не дуже, позаяк розуміли, що загрозу демократії, гідності, демократичним цінностям і стандартам несуть однаково й Тимошенко, і Янукович. Десь за два місяці по тому утворився рух «Стоп цензурі» — у відповідь на прямий і жорсткий тиск Адміністрації Президента на редакційну політику ЗМІ, передовсім телеканалів. Я працювала на телеканалі СТБ у програмі «Вікна-Новини». Ще за часів Ющенка був сформований у нас такий нормальний дух свободи слова в ньюзрумі. Не можна сказати, що за Ющенка взагалі жодних проблем не було — проблеми, звісно, виникали, та журналісти колективними зусиллями їх долали. Але з приходом Януковича ситуація почала стрімко погіршуватися.
…На момент початку подій на Майдані я працювала в «Центрі ua», брала участь у програмі, завдання якої, власне, полягало 15 в популяризації змісту угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом. Ми дуже перейнялися цією темою і десь уже з вересня почали сильно нервувати: підпишуть — не підпишуть…
…Чому так багато людей вийшло на Майдан? Мустафа Найєм написав свій заклик: «…Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан? …Зустрічаємося в 22.30 під монументом Незалежності», — і його, як ми потім з’ясували, побачила одна людина — Володимир Коломієць, який коли й був знайомий з Мустафою, то побіжно (тобто він Мустафу знав, а той його навряд чи). От Коломієць узяв своїх власних 600 $ і кинув на рекламу цього допису Мустафи, і тому цей заклик замість кількох тисяч побачили 100 000. Відповідно, зі ста тисяч одна назбиралася. Отакий от цікавий факт.
Коли кажуть «вашингтонський обком» і таке інше, це, звісно, неправда. Все робилося своїми силами. І, до речі, в цю першу ніч на Майдані, коли вже наближався час останнього поїзда метро, люди почали говорити: «Розходимось, розходимось». Але знайшлися такі, що сказали: «Ні, ми не розходимося!» Серед них були, зокрема, й демальянсівці, мої однопартійці, кілька осіб з партії «Воля».
І вони залишилися ночувати під цією стелою на Майдані, і переночували. Це було непросто — листопад, холодно. Одразу поставили таку коробку для збирання грошей, так би мовити, на підтримку Майдану. Принесли термоспот для чаю, принесли стільці… Власне Демальянс і «Воля» й почали оцей уже справжній революційний рух.
Які проблеми були далі? Проблеми були зі звуком, і ми звернулися до всіх із закликом принести колонки. Тоді «Удар» пригнав таку невелику машинку вантажну, з колонками й імпровізованою сценою. Всі вилізали на цей «броньовик» (ми казали: «Як Ленін на броньовику»). Він стояв не біля самої стели, а трохи нижче, на Майдані. От із цими колонками й імпровізованим мікрофоном ми і проводили мітинги. Пам’ятаю, це був другий чи третій день, сіявсь чи то сніг, чи дощ, стояла мряка, і треба було виходити і щось говорити, бо люди збиралися й збиралися. І от я виповзаю на цей «броньовичок», розповідаю про угоду — якраз я багато над тим працювала…
Потім уже ми почали думати, що робити з цією поїздкою до Вільнюса, оскільки ми всі готувалися, у нас в усіх були квитки туди. Причому ми не у відрядження їхали, за власні гроші купили квитки, забронювали готелі… Ми вважали, що це історична подія. Зрештою ми вирішили, що у Вільнюс поїде лише частина людей, а ми всі залишаємося тут, на Майдані.
І ви знаєте, відчуття трагедії, катастрофи, «всьо прапала» тоді ще не було. Ще ми вірили, що оце ось повстання, тиск Європи… щось там, може, Януковичу пообіцяють, і він іще підпише. І наші поїхали туди, до Вільнюса, Мустафа Найєм у тому числі. Я пам’ятаю, ми постійно були на зв’язку, і він розповів, що вночі зустрів Арбузова, там, у Вільнюсі. Арбузов говорив, що підпишуть. І ми цю останню ніч жили з думкою, що підпишуть.
Гідність — це та штука, до якої кожен день звертаєшся. І я думаю, що питання саме в цьому: Янукович просто показав, що він нас вважає ніким і нічим, а ми-то себе вважаємо людьми. І я думаю, мільйони українців, які зібралися і в Києві, й на своїх майданах по містах — в Одесі, Дніпропетровську, Львові, — вийшли на вулиці саме за наказом своєї гідності.
Проблеми будуть завжди. Але те, що українці нарешті остаточно сформувалися як нація і — тепер уже поза будь-яким сумнівом — заслуговують на свою державність, на право бути господарями у власному домі, визначати свою долю і нести за неї відповідальність, показав і Майдан, і сценарій, що розгортається зараз, який ми багато в чому самі формуємо. Звісно, на нас тиснуть зовнішні сили, але ми вже стали суб’єктом, а не об’єктом.
Артем Ясиновський, 1986 року народження, адвокат, музикант
Рада адвокатів Києва розпочала активну діяльність із захисту постраждалих 30-го числа. Завдяки цій раді та особисто Інні Рафальській, яка її очолює, більшість адвокатів — у тому числі й я — весь час відчували потужну підтримку. Рада адвокатів давала впевненість.
Михайло Алєксєєв — яскравий приклад бунтівника. Я й досі злий на нього. Бо коли я йому сказав: «Щоб я тебе не бачив на Майдані хоча б 10 днів, ти взятий на поруки», — він відповів: «Так, так, пане адвокате!» — і вже через півтори години зупиняв БТР «коктейлями Молотова».
До речі, в момент, коли Алєксєєва схопили, він просто прогулювався, хоча й був активним майданівцем — входив до групи швидкого реагування. Загалом гарний сім’янин, має дружину, дитину. Із Львівської області приїхав. І його схопили десь біля Софіївської площі, коли він просто прогулювався.
Справи, щоб Ви розуміли, всі робилися під копірку. Свідками «безчинств» були правоохоронці: «…за свідченням правоохоронця такого-то…» А в іншій справі той самий правоохоронець свідчить уже проти іншого… І от вони так один одного опитували, п’ять чи шість осіб.
У справі Алєксєєва записаний якийсь один понятий, телефон без підпису — потім уже слідчий сам його дописав. Я тому «понятому» дзвонив — його взагалі не існує в природі. Такий собі Вася Пупкін.
І от слухання справи. Дивлюся на суддю — суддя молодий. Я розумію, що той спіч, який я заготував — про права, конвенцію, доказову базу, — взагалі не потрібен, що цей протокол можна викинути. Бувають гарно сфальшовані справи, а ця сфальшована на рівні третього класу. Я кажу: «Ваша честь, дуже хотів би, щоб ви прочитали цю справу». А потім таки не стримався і сказав свій спіч.
Слідчий заспівав ту саму пісню: «…вичерпність доказів, докази вагомі, проведена спецоперація…» У них усе було спецоперацією. Суддя виходить, минає менше хвилини, і він повертається з готовим рішенням — 2 місяці. Отак. І таких справ було… Вони всі були однакові, як під копірку. Судді, мабуть, кидали їх один одному електронною поштою.
Адвокатське об’єднання «Юридична консультація», до якого я входжу, захистило, мабуть, більше сотні людей. Не всі справи були проблемними, більшість, завдяки набутому досвіду, ми вирішували вже на перших етапах. Загалом наші справи можна розподілити за категоріями: постраждалі 30 листопада; затримані 1 грудня і після; автомайданівці.
Одна справа взагалі дуже показова. «Затримали» жінку, учасницю Автомайдану. Жінка — супер-лікар. Вона приймає новонароджених від акушера і перевіряє їхній стан — чи потрібна реанімація, чи ні. Я приходжу до Ірпінського суду, з’ясовую, що в неї права забирають. Кажу судді: «Ваша честь, чому нас викликали?» — «От у такій-от справі: незупинення на вимогу». Погрожує штрафом або позбавленням прав. Справа тривала… 3 хвилини, щоб ознайомитись, і 2 хвилини спілкування. Апеляція падала від сміху — з одного боку, а з іншого — плакала отакими сльозами. Тому що судді була дана чітка команда — позбавити жінку прав. Але проти журналу реєстрації новонароджених, проти показань свідків, камер, які зафіксували, що в момент «порушення» вона була за 80 кілометрів від місця «злочину», проти того, що машина стояла на стоянці, — не попреш. І вони повернули їй права.
Підготувала Мирослава Іваник (за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)
