субота, 7 Грудень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Польща після виборів і українське питання
Fot. EPA
Fot. EPA

Польща після виборів і українське питання

Share Button
Fot. EPA
Fot. EPA

Те, що в Польщі не все в порядку, а реальність відрізняється від сповнених оптимізму повідомлень проурядових ЗМІ, давно не є таємницею. Президентські вибори, які Громадянська платформа і Броніслав Коморовський програли (хоч і з невеликою різницею голосів), призвели до серйозних потрясінь у таборі влади й показали суспільству, що зміни усе ж можливі. Відтак результати парламентських виборів – цілком закономірні. Це всього лиш наслідок глибокого суспільного незадоволення. Але не того незадоволення, що його нав’язують нам західні ЗМІ, – буцім польське суспільство, попри найшвидший у регіоні економічний розвиток, зовсім не відчуло цього на власній кишені. Зовсім ні! Насправді суспільство незадоволене тим, що влада давно припинила реалізовувати будь-які програми, крім однієї – максимізації власних прибутків і вигод за рахунок держави, її позиції і закордонної політики.

За офіційними даними, на парламентських виборах у Польщі перемогла партія «Право і справедливість» з підтримкою 37,58% виборців. З таким результатом вона може розраховувати на самостійну більшість у Сеймі (235 мандатів із 460). Наступні місця розподілилися так: Громадянська платформа – 24,09% (138 мандатів), Кукіз’15 – 8,81% (42 мандати), Сучасна Ришарда Петру – 7,60% (27 мандатів) і ПСЛ – 5,13% (17 мандатів). Вибори до Сенату також виграв ПіС – 61 мандат; ГП здобула 34 мандати, ПСЛ – 1 і чотири – з власних виборчих комітетів. Ця нова конфігурація, без сумніву, неабияк видозмінить внутрішню і зовнішню політику Польщі.

Одним із найцікавіших аспектів цих виборів є той, що в новий парламент не ввійдуть посткомуністичні угрупування – вперше за чверть століття. Крім того, ПіС виграв у кожній віковій групі, включно з групою наймолодших виборців (від 18 до 29 років). На другому місці був виборчий комітет Кукіз’15, на третьому – партія КОРВІН. Натомість Платформа, яка керує в країні впродовж останніх 8 років, і яка прийшла до влади саме завдяки молодим, сьогодні опинилася в цій групі аж на четвертій позиції. Більше того, ПіС переміг і в містах, і в селах, віддавши ГП лише два воєводства з 16. Хочу рішуче підважити риторику численних західних видань, які, описуючи польські вибори, розповсюджують чорну проурядову пропаганду мейнстрімових ЗМІ, буцім ПіС – це партія старших, малоосвічених людей із сільських регіонів.

Заздалегідь розпочата інформаційна кампанія, спрямована на поширення думки, що прихід до влади опозиції нібито поверне Польщу до часів середньовіччя, розпочне період релігійних переслідувань, спровокує війну з Росією з метою помститися за смерть брата лідера ПіСу Ярослава Качинського чи призведе до створення репресивної націоналістичної релігійної держави, весь час продовжується на рівні державних ЗМІ та повторюється журналістами найбільших світових мас-медіа. Сектор економічних видань залякує громадськість падінням біржових котирувань, хаосом у банківському секторі (ПіС хоче ввести податок для банків на рівні 0,39% їх активів) та в інших галузях господарства. Більш агресивним і антиєвропейським має стати також польське членство в Європейському Союзі, а Варшава має уподібнитися до Будапешта і ще більше радикалізуватися. Все це – класика інформаційної та психологічної війни. В цих атаках перед ведуть передусім ліві європейські ЗМІ, і особливо – німецькі.

Такий переполох спричинило те, що новий уряд, найімовірніше, не стане й надалі реалізовувати практично задарма німецькі концепції в закордонній політиці й захоче бути більш самостійним у регіоні. Звісно, це не влаштовує ні Москву, ні Берлін, які за останні вісім років ефективно викорінили будь-яку асертивність і амбіції у варшавських урядових колах, пов’язаних із середовищем Громадянської платформи, а також довели до роз’єднання між меншими державами регіону і виключили будь-який вплив Польщі на ситуацію в Україні. За офіційними повідомленнями для потреб польської внутрішньої пропаганди, це було зроблено задля «ефективної реалізації польських національних інтересів». Тут зовсім не йдеться про якусь таємну німецько-російську змову – лише про доконані факти і реалізацію обома державами, незалежно одна від одної, власних інтересів, які на цьому геополітичному відтинку співпадають. Увінчує цю спільність інтересів рішення про будівництво другої магістралі газопроводу «Норд Стрім».

В самому Європейському Союзі Варшава може повернутися до жорсткішої боротьби за власні інтереси й надалі не жертвуватиме ними в ім’я хваленої європейської солідарності – насправді доволі химерної, оскільки вона зовсім не стосується сильніших держав. Своєю чергою, беручи до уваги протест ПіСу проти контракту на закупівлю у Франції вертольотів для польської армії й відсутність такого протесту у випадку купівлі систем «Patriot» у США, можна очікувати, що новий польський уряд спробує зміцнити відносини з Вашингтоном – коштом Берліна, звісно ж. Чимало залежатиме тут від позиції самих американців і нової адміністрації в США, проте слід пам’ятати, що з точки зору США стратегічно важливішим союзником для них завжди буде Німеччина. Крім того, події на Близькому Сході, політика щодо Ірану, конфлікт у Сирії й суперництво з Китаєм знову роблять важливим партнером Росію, який також матиме вищий пріоритет, ніж Польща.

Натомість в українському питанні як в Польщі, так і в Україні постійно циркулюють численні помилкові теорії і принципи. Чимало українських коментаторів вважають прихід до влади ПіСу й усю польську виборчу кампанію доказом того, що проукраїнська Польща перестає існувати. Звучать також закиди, що Варшава ніколи й не була проукраїнською, а лише антиросійською. Що цікаво, українські коментатори зовсім не замислюються над тим, що з такої позиції варто оцінювати передусім США, а не Польщу. Проте слід зазначити, що у справі взаємних оцінок ситуація на урядовому, офіційному рівні кардинально інша, ніж на рівні громадському, неофіційному. На цьому, другому, рівні ставлення українців до поляків – найкраще серед усіх інших націй. Проте заслуги польського чи українського уряду в цьому немає. З іншого боку, таке ставлення до поляків жодним чином не впливає на політику українського уряду чи Президента. Радше навпаки. В неофіційній телефонній розмові президент Порошенко звернувся до польського президента-електа (так у Польщі називають новообраного президента, який офіційно ще не вступив на посаду. – Редакція) з проханням про підтримку в рамках нормандського формату з перспективою його розширення в т. ч. на Польщу. Коли ж президент Дуда заявив про це публічно, Порошенко дав задній хід і ствердив, що немає потреби змінювати формат переговорів у справі врегулювання ситуації на Донбасі. Так не можна трактувати союзника. Особливо зважаючи на те, що постраждав імідж і українських інтересів, і Дуди, а всі подальші спроби виправлення цієї ситуації вже не привернули такої уваги ЗМІ. До українського ж суспільства інформація про цю незручну ситуацію взагалі не дійшла.

У Польщі є відчуття глибокого нерозуміння багатьох дій української влади. Особливо у сфері історичної політики. Ігнорувати чи замовчувати історичні питання, які з невідомою метою порушують різні сили в Україні, польському суспільству і польській владі (з правими чи лівими політичним поглядами – без різниці) навряд чи вдасться. Можна або обурюватися з цього приводу, або почати задавати питання – чому так відбувається? Саме у спробі відповісти на це запитання корениться потенційне продовження шляху до польсько-українського поєднання, якого на сьогодні просто не існує, незважаючи на зростаючий товарообмін, розвиток туристичного руху і потужну імміграцію українців до Польщі. Трактування в цьому контексті Платформи і, зокрема, Радослава Сікорського або Броніслава Коморовського як ідеальних партнерів для України при автоматичному визнанні ПіСу і Ярослава Качинського потенційними «ворогами» Києва – це досить карколомна логічна конструкція. Яких успіхів досягли ці перші на шляху до наднаціонального поєднання – питання більш ніж риторичне. Тим паче, що впродовж більшої частини каденції колишньої польської влади пріоритет у зовнішній політиці надавався польсько-російським відносинам, оминаючи Україну.

Новий польський уряд може виявитися більш асертивним у веденні зовнішньої політики, проте йому знадобляться союзники. Київ, який однозначно зробив ставку на Берлін, робить ту саму помилку, що й польський уряд Громадянської платформи. Не варто спрощувати, кажучи, що уряд ПіСу уособлюватиме ментальність кресових середовищ – як це хоче бачити чимало українських аналітиків. Довкола цього уряду і президента громадяться польські експерти молодого покоління, які представляють цілковито новий підхід, в тому числі відмінний від оточення колишньої влади з ГП. Політика жодного уряду не повинна базуватися на романтизмі – лише на реалізмі. І Київ, де-факто опускаючи позицію Варшави у списку своїх зовнішньополітичних пріоритетів, дуже добре продемонстрував це полякам. Як Україна «не вмирала» б за Варшаву в гіпотетичному політичному конфлікті з Берліном, так не слід очікувати надмірної жертовності й від Польщі. Не ідеї є рушійною силою поведінки держав – лише інтереси. Однак те, чи вдасться нам побудувати міцний фундамент для зміни нинішнього status quo в регіоні, залежить від конкретних рішень і політичної волі в сфері інформаційної політики, особливо в питанні модифікації підходів до російської інформаційної війни та боротьби з нею. Теоретично Польща і Україна можуть скористатися зміною влади у Варшаві (за умови, що обидві сторони цього захочуть). Але для цього необхідна довгострокова стратегія і докладний послідовний план, а їх сьогодні не має жоден із партнерів.

Адам Лельонек

Share Button

Також перегляньте

131366-660x330

Чим закінчиться гра у розведення на Донбасі

29 жовтня 2019 р. в Золотому розпочалось розведення військ сторін конфлікту – збройних сил України …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.