Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Результати літніх опитувань громадської думки, які зафіксували чергове зниження рейтингу президента Петра Порошенка, пожвавили обговорення перспектив «третього Майдану» та можливих виступів проти влади. З огляду на наближення місцевих виборів, запланованих на жовтень 2015 року, розпалювання протестних настроїв у суспільстві вигідне багатьом політичним силам, що активно підживлюють народне невдоволення керівництвом держави. Але чи вилиється це невдоволення у масові акції й тим паче повалення влади? За умови збереження чинного стану речей, такий варіант розвитку подій видається сумнівним.
Крихкий лід під ворогом
Підстав для обурення у громадян справді не бракує: загальне зубожіння населення через економічні негаразди й різке падіння курсу гривні, підвищення комунальних тарифів та цін на більшість товарів і послуг, бойові дії на сході України, яким кінця-краю не видно – всупереч передвиборчим обіцянкам Порошенка якомога швидше вирішити цю проблему… Водночас у значної частини націонал-патріотичного електорату чи не найбільшим закидом до президента є його намагання вгамувати війну на Донбасі шляхом мирних Мінських домовленостей та внесення змін у Конституцію.
Саме конституційна реформа, що передбачає децентралізацію, в останні дні вийшла на перший план у списку претензій до влади – у зв’язку з призначенням на 31 серпня позачергового засідання Верховної Ради з цього приводу.
На думку екс-очільника Донецької області, позафракційного народного депутата Сергія Тарути, передбачені реформою зміни Основного закону призведуть до посилення протестних настроїв. «Виконання цих пунктів дозволить легалізувати владу бойовиків, які захопили частину Донецької та Луганської областей. Це може призвести до величезного розчарування в суспільстві, це величезний виклик. Для чого тоді стільки жертв, стільки руйнувань, стільки розбитих доль і сімей, якщо це можна було зробити ще рік тому?» – цитує Таруту «Еспресо TV».
Колишній голова Донецької облдержадміністрації радить Порошенкові «вибрати, кому служити – українському народу чи західним політикам» (децентралізація й особливості самоврядування в «проблемних» областях передбачені Мінськими угодами та, за деякими даними, були вимогою Путіна до України та групи її підтримки).
Надання Донбасові «особливого статусу», що «неминуче призведе до народних бунтів» – провідна тема обговорень українських інтернет-користувачів у соціальних мережах.
Серед активних критиків президента – і керівник фонду «Майдан закордонних справ», колишній генеральний консул України у Стамбулі Богдан Яременко. Називаючи Порошенка «політичним банкрутом», дипломат прогнозує його достроковий відхід з посади «ймовірно, вже через півроку». Громадський діяч закликає «розвивати демократичні форми тиску на владу», але не виключає, що зміна влади відбудеться шляхом революції або навіть військового заколоту.
«Ситуацію в країні президент назвав ходінням по крихкому льоду. І відразу після цього прирівняв вимоги відхилити зміни до Конституції і критику Мінських домовленостей до походів на Київ та іншої ворожої діяльності. Отже, замість опонентів Порошенко хоче ворогів. Мене це влаштовує», – написав Яременко у своєму Facebook після виступу глави держави на параді з нагоди Дня Незалежності України. І традиційно зібрав численні схвальні відгуки від однодумців.
Конституційні двозначності й виборчі технології
Із закликами й вимогами «не надавати Донбасу особливий статус» до президента звертаються й представники інтелектуальної еліти. Під одним із таких відкритих листів поставили підписи понад 30 відомих діячів української політики та культури, серед яких Дмитро Павличко, Юрій Щербак, Мирослав Попович, В’ячеслав Брюховецький, Віктор Шишкін, Володимир Огризко, Левко Лук’яненко та інші.
Один із серйозних закидів на адресу президента полягає в тому, що нова Конституція нібито може надати сепаратистам Донбасу фактичне право вето на визначення зовнішньополітичного курсу України, тобто заблокує євроінтеграцію.
«Ніякого особливого статусу Донбасу в проекті Конституції немає. Але навіть якби він там був, так званий «третій Майдан» з цього приводу в Україні неможливий, – наголошує в коментарі Polukr.net політолог Володимир Фесенко. – Звичайно, ми бачимо багато заяв і звернень із цього приводу від громадських організацій та окремих осіб. Але ті, хто пише такі листи, навряд чи потім виходять на вулиці валити владу».
На думку Фесенка, ситуацію передусім розгойдують політичні партії. У діючій парламентській коаліції дедалі чіткіше помітний розподіл по лінії «влада» («Народний фронт», «УДАР Кличка», «Блок Порошенка») та «опозиція» («Батьківщина», Радикальна партія Ляшка, «Самопоміч»).
Але, звісно, було б чимсь неймовірним, якби партія з коаліції очолила революційні виступи проти президента й Кабміну, за який сама голосувала і в якому має власну квоту. Ідеться насамперед про бажання зібрати урожай на місцевих виборах у жовтні цього року та про технологію, що полягає в опонуванні малопопулярному уряду.
Щодо «Самопомочі» політолог зазначає: якщо на парламентських виборах 2014-го вона увійшла в парламент завдяки своєму іміджу «нових облич», то тепер партії львівського мера Андрія Садового доводиться шукати нові аргументи для привернення виборців. І саме представниця «Самопомочі» Оксана Сироїд, яка є віце-спікером парламенту, дала новий поштовх екзальтації з приводу конституційних змін, написавши у своєму Facebook про «шалений тиск на народних депутатів з боку міжнародної спільноти для того, щоб «ДНР» і «ЛНР» отримали особливий статус у нашій Конституції».
Хоча поняття «особливий статус» у проекті змін до Основного закону справді відсутнє. У ньому йдеться лише про доповнення розділу «Перехідні положення» Конституції України таким пунктом: «Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом».
Противники конституційних новацій наголошують: такий закон будь-якої миті може ухвалити проста парламентська більшість у 226 голосів, і немає жодної гарантії, що на той час більшість буде проукраїнською. Але, нагадують політологи, «особливості місцевого самоврядування» – це не «особливий статус», і в разі невідповідності цих «особливостей» Конституції Президент завжди може застосувати право вето на такі законодавчі зміни.
Загалом, попри дражливість і неоднозначність цього питання, політолог Володимир Фесенко не вважає достатньою підставою для масового народного протесту ані статус Донбасу, ані провал Мінських угод.
Треба враховувати, що, за результатами соціологічних опитувань, більша частина населення України виступає якраз за мирне, а не військове вирішення проблеми Донбасу. І якщо навіть брати до уваги, що зараз рівень підтримки Петра Порошенка вдвічі нижчий, ніж у вересні минулого року, то значну частину цієї недовіри забезпечують прихильники «Опозиційного блоку» та різних проросійських сил. А вони якраз виступають за мирне врегулювання конфлікту на Донбасі й не підтримують тих радикалів, що відкидають Мінські угоди та спроби переговорів.
Недовіра до найбільш рейтингового
Згідно з результатами соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (з 27 червня по 9 липня 2015 р. опитано 2044 респонденти в усіх областях України, крім Криму), серед тих виборців, які визначилися зі своїми симпатіями, за Порошенка проголосували б 26,9%. Це більш ніж удвічі менше, ніж він здобув на виборах-2014. На п’яти президентові наступає Юлія Тимошенко (25,6%), рейтинг якої постійно зростає.
На ще нижчому рівні – близько 17% – соціологи показують рівень довіри (повна плюс часткова) до президента Порошенка.
«Звiсно, Порошенко ще не досяг того рiвня недовiри, який мав Янукович перед початком Майдану, – каже заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха. – Та, поза сумнiвом, це «дзвiночок»: щось у роботi цiєї влади пiшло не так. Порошенко, Яценюк, учорашнi майданнi лiдери, якi пiшли в депутати, не змогли переконати українцiв, що вони не такi, як усi попереднi можновладці».
Водночас соціолог переконаний, що «третього Майдану» найближчим часом не станеться – люди розумiють, що в країнi вiйна i не час для революцiй, тому готовi терпiти цю владу».
Тієї ж позиції притримується і Володимир Фесенко, який нагадує, що протягом першого року каденції падали рейтинги всіх українських президентів.
При цьому політолог зазначає: навіть після різкого зниження довіри Порошенко залишається найбільш рейтинговим серед українських політиків, і якщо вже проти когось протестувати, то, за логікою, це мало б стосуватися насамперед уряду.
У цьому контексті варто повідомити, що рейтинг партії прем’єр-міністра Арсенія Яценюка «Народний фронт», яка торік на парламентських виборах здобула найбільшу кількість голосів, зараз упав до рівня статистичної похибки – 1-2%. Але для активної частини націонал-патріотів Яценюк ніби відійшов на задній план, тоді як персоніфікацією «політика-зрадника й банкрута» став Петро Порошенко.
«Потрібен збіг кількох пікових чинників»
Звісно, відкидати ймовірність масових акцій протесту не варто. Протестне загострення восени навіть є цілком прогнозованим, адже на осінь запланований черговий етап підвищення комунальних тарифів, що «вдало» накладається на риторику учасників місцевих виборів та пов’язану з ними зміну політичної ситуації у Верховній Раді.
«Однак для того, аби протест був справді великим і став потужною рушійною силою, потрібен збіг кількох чинників, – каже політолог Фесенко. – На мою думку, це могла б бути розгромна поразка на фронті та економічний колапс. Наприклад, падіння курсу гривні вдвічі за кілька днів».
Дрібніші приводи для «третього Майдану» експерти вважають штучними і майже одностайно сходяться на думці, що радикальні вуличні виступи проти української влади були б на руку передусім Москві.
Власне, на прикладі постановочних шахтарських демонстрацій, що пройшли в Києві у квітні ц. р., можна зробити висновок про те, як російська пропаганда може роздути «слона» навіть із порівняно невеликої і, вочевидь, оплаченої акції протесту. І ще один висновок: українці, хоч і незадоволені владою, відділяють зерно від полови й не поспішають приєднуватися до будь-якого Майдану.
Вчасна «пацифікація»
Певно, в нинішніх умовах, коли по країні «гуляє» багато зброї, існує можливість збройного повстання проти влади порівняно невеликої, але радикальної й добре організованої парамілітарної спільноти. Але ймовірність ця суто теоретична.
За словами Володимира Фесенка, значно більшою така загроза була минулого року, коли існувала велика проблема радикальності та некерованості багатьох добровольчих батальйонів. Відтоді відбулася, якщо можна так сказати, їх політична пацифікація шляхом уведення в структури Збройних сил України (очевидно, що цей процес проходив не без підказок з боку західних партнерів), і завдяки цьому загроза збройного перевороту значно зменшилася.
Виняток – «Правий сектор» та частина батальйону «ОУН». Але й тут ризики навряд чи значні. Як зазначає Фесенко, Дмитро Ярош та інші керівники «ПС» після подій у Мукачевому вирішили не нагнітати напруженість і фактично «дали задній хід» у конфронтації з владою.
Розслаблятися не варто
Соціологи, своєю чергою, зазначають: хоч наслідки економічної кризи відчуло практично все населення України («дуже серйозно» – 59%, «певною мірою» – 37%), до зростання протестних настроїв це не призвело. Про це свідчать результати опитування громадської думки, проведеного з 22 по 27 липня фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва.
Згідно з оприлюдненими даними, лише 3,9% українців готові взяти участь у мітингах та демонстраціях без жодних вагань, а 14,2% – «швидше за все» до них приєднаються. Ще 14,8% громадян зі своїм ставленням до участі в протестах не визначилися, а решта – точно або майже точно мітингувати не підуть.
Водночас директор «Демініціатив» Ірина Бекешкіна звертає увагу на те, що розслаблятися владі не варто, адже в Україні можливі різкі спалахи протестної активності. Скажімо, в січні, коли відбулося різке падіння курсу гривні, готовність вийти на акції протесту висловлювали 42% населення.
І, зрештою, не варто забувати про те, що ще навесні 2013 року жодні експерти не могли спрогнозувати Революцію гідності й тим паче – її успіх шляхом силового повалення влади. У травні 2013-го лише 26% українців вірили в те, що в їхніх містах і селах можуть початися масові протести. У липні 2015-го таких було 28%.
Дмитро ЛИХОВІЙ
Fot. polukr.net
