понеділок, 24 Січень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Волинь: спільна історія, яка продовжує розділяти
Fot. zaxid.net
Fot. zaxid.net

Волинь: спільна історія, яка продовжує розділяти

Share Button

wołyń72-а річниця так званої Кривавої Неділі – ряду злочинів, скоєних ОУН та УПА над польським населенням Волині у 1943 році,  вкотре змушує замислитись про стан знань з цього питання у польському й українському суспільстві. І, на жаль, вкотре висновки не є підставою для оптимізму.

Вищесказане виникає з того, що хоч минуло майже чверть століття стосунків між незалежними державами – Польщею та Україною – стан усвідомлення цієї спільної проблеми, однаково у поляків як й в українців, – тривожно низький.

Згідно з результатами соціологічних опитувань, які проводили два роки тому (у липні 2013 року) 49% респондентів не могли сказати бодай щось на цю тему. З українського боку, найбільш ймовірним є те, що рівень знань стосовно цього питання перебуває приблизно на такому ж, а то й ще нижчому, рівні. І щораз більше обмеження навчальних програм з історії у навчальних закладах різних рівнів (що, на жаль, відбувається в обох країнах) аж ніяк не змінять цю ситуацію. А зусилля громадських організацій, що діють на польсько-українському просторі – це надто мало, аби реально змінити і підвищити рівень знань поляків і українців про їх спільну, а водночас дуже складну історію.

Яскравим прикладом браку порозуміння обох сторін є суперечки, які мали місце цьогоріч  (на початку квітня), у зв’язку з виступом президента Польщі Броніслава Коморовського у Верховній Раді України. Того ж дня український парламент ухвалив низку так званих декомунізаційних законів, де у переліку, серед багатьох інших формацій, заслужених у боротьбі за незалежність України була й Українська повстанська армія.

З одного боку, це свого роду незручність української сторони, що виникає з невігластва і нерозуміння польської позиції щодо дій УПА проти поляків на зламі 1943 і 1944 років. З іншого боку, цей факт, критикували у різних середовищах Польщі. І це, своєю чергою, є результатом нерозуміння ролі УПА в історії України, як сили, що боролась за свою незалежність, але, перш за все, проти Радянського Союзу – антипольський контекст дій УПА під час Другої світової війни залишається в Україні практично невідомим.

Така ситуація породжує багато небезпек, особливо зараз, в умовах інформаційної війни російських медіа, насамперед проти України, у зв’язку зі збройним конфліктом, що триває на Донбасі. Підтримка, яку надала Польща Україні під час ЄвроМайдану, а також надалі (під час конфлікту на сході України), має неабияке  значення –  як на найвищому політичному рівні, так і на рівні суспільства. Зменшення масштабів цієї підтримки стало б серйозним ударом для Києва, і це одна з причин, чому застосовуються заходи, що мають на меті:  підвищити і виокремити спірні питання між Польщею та Україною на тлі історичних подій. Тим паче, що вони й досі часто провокують радикальні емоції, зважаючи, що не всі деталі тогочасних подій отримали об»активні пояснення. Те, що заходи, які застосовують у інформаційній сфері, приносять певний результат – показують чергові проекти сеймових ухвал у справі чергових (котрого за ліком?) засуджень злочинів на Волині (2015), які не привносять нічого нового у тему, або ж підтримка (у тому числі фінансова) місцевою владою хворих спектаклів, на зразок постановки Волинської Трагедії у Радимні (2013).

І хоча вищесказане немає жодних доказів, як ще можна пояснити лавину антиукраїнських коментарів на інтернет-форумах, націлених на українських студентів чи емігрантів-заробітчан, або ж регулярні, протягом кількох місяців, факти вандалізму на місцях українських поховань у Польщі? Чи маргіналізація пам’яті про Катинь та масова депортація поляків до радянських таборів – це випадковість? Варто пам’ятати, що роль НКВД,  у обставинах, які призвели до Волинської Трагедії досі не з’ясована. Та й, ключові документи, які б допомогли  взаємопорозумінню і реальному погляду на історію двох сусідів, залишаються засекреченими в архівах правонаступниці СРСР ­­­– Російської Федерації. І розсекречення їх у найближчому майбутньому очікувати марно. І саме це, як і раніше, залишає безкрайній простір для спекуляцій.

Найдієвішим засобом боротьби з усіма цими  «болячками», а водночас найкращою зброєю у цій війні, що триває у інформаційному просторі, залишається достеменне знання. Лишень знання  фактів можна протиставити міфам і усіляким намаганням посіяти ненависть між двома народами. Цьому з певністю сприятиме ініціатива створення польсько-української комісії істориків, яка займатиметься розв’язанням спірних питань, що стосуються подій 1943-1944 років. Не менш важливими є соціальні та громадські ініціативи, спрямовані на розвиток польсько-української співпраці та стосунків на кожному з рівнів. Зрештою, і у кожній із сфер, зокрема, а можливо, й особливо тих, що стосуються спільної історії. Найважливіше – аби діяли вони у атмосфері прощення і примирення.

Даріуш Матерняк

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.