середа, 21 Жовтень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Блеф чи розрядка?
Fot. unn.com.ua
Fot. unn.com.ua

Блеф чи розрядка?

Share Button

rosjaОстанній тиждень для українців ознаменувався неоднозначними  подіями, пов’язаними як з подіями на Донбасі, так й із зовнішньополітичними перспективами країни. На початку тижня різко змінилась тональність заяв Росії та російських ЗМІ у відношенні до України, увінчана заявою міністра закордонних справ Лаврова щодо законності президента України Порошенка та необхідності допомогти йому. Пізніше вже майже забутий спікер «парламенту Новоросії» Олег Царьов зробив заяву про закриття проекту Новоросії за браком коштів. Подібні заяви привели у стан ейфорії частину українського суспільства. Дехто навіть заявив, що існуванню ДНР та ЛНР лишились лічені тижні без підтримки Росії (примушеної до такого кроку прогнозованою фінансовою рецесією внаслідок санкцій), оскільки остання вирішила «злити» Донбас. Вітчизняні блогери один перед одним почали публікувати епічні статті про долю мешканців Донбасу які зрадили Україну та самі були зраджені Росією, й таким чином опинились на самоті серед руїн, фактично у «розбитого корита». Тож Україні лишається розбудовувати успішну модель управління, створювати власне «економічне диво» й чекати доки Донбас приповзе назад в Україну на колінах. Автор цієї статті й хотів би погодитись з таким аналізом ситуації, але на жаль не може через об’єктивні фактори.

По-перше, чи відвели терористи важке озброєння від лінії розмежування? Чи припинили обстріли? Зовсім ні, ситуація на фронті з кожною годиною лише погіршується, за тиждень загинуло більше десятка українських солдатів лише за офіційними даними. За Маріупольським, Донецьким, Артемівським, Бахмутським та Луганським напрямком цілодобово та перманентно відбуваються бойові зіткнення (причому щільність обстрілів лише збільшується). Кожна провокація терористів загрожує масштабною ескалацією конфлікту, зокрема коли обстріли ведуться по мирних об’єктах та інфраструктурі регіону (наприклад Авдіївському коксохімічному комбінату, що належить Метінвесту Ахметова). Після Дебальцевого, з лютого 2015 р., терористи планомірно готувались до наступу. То що може завадити їх планам? Невже мінські домовленості?

По-друге, чи зменшилась кількість російських військових на Донбасі? Лише на цьому тижні були полонені російські військові розвідники, викрита мережа ДРГ під координацією ГРУ МО РФ, що набуло великого резонансу в Україні та в країнах Західного Світу. За твердженням президента України, в українському полоні знаходиться близько 80 військових, що належать до складу регулярних збройних сил Росії. Російські військові активно діють на Донбасі, передові частини та підкріплення росіян розташовані уздовж всього кордону з Україною.

По-третє, на цьому тижні росіяни знову акцентували увагу на можливості розміщення на території окупованого Криму наступальних складових свого ядерного потенціалу. Це викликало навіть полеміку з приводу можливості розміщення в Україні елементів американської системи ПРО, що правда трохи передчасну, спростовану як українцями, так й американцями. Проте росіяни використовують цю «качку» (яку вони напевно й вигадали) для виправдання потреби атомізації кримського півострову. До цього питання прикута особлива увага НАТО, оскільки подібний крок загрожує всьому південному флангу Альянсу в Європі.

Отже, якщо зважити на зазначені факти, розрядкою тут й не пахне. До кінця тижня російські ЗМІ повернулись до своєї звичної викривальної риторики, підготувавши чергові «фейкові свідоцтва» звірств «українських карателів». То для чого було потрібне капітулянтство у дусі «все пропало» на початку тижня. Звичайно, воно було спрямовано передусім на зовнішніх реципієнтів. Українці мали повірити, що вони виграють війну, й піти на поступки сепаратистам  у повоєнному врегулюванні (зокрема погодитись на вимоги змін конституції, окреслені терористами). Європейці мали б повірити, що росіяни безумовно йдуть на виконання «Мінську-2», займають нейтральну позиції, або навіть сприяють Україні подолати її внутрішні проблеми, й створити умови для зняття західних санкцій. І звичайно, все це відбувалось на тлі Ризького саміту ЄС з питань «Східного партнерства».

Результати саміту для України скоріш негативні, аніж навпаки. Досить очікувано українці не отримали безвізовий режим, туманними лишаються й перспективи членства. ЄС не готовий економічно прийняти нових членів, особливо в часи геополітичного протистояння за сфери впливу, що лише розгортається в Європі. Держави «Східного партнерства» відносяться до регіону з підвищеними ризиками стабільності. І Грузія, і Молдова, і Україна – найбільш успішні у питання євроінтеграції країни, мають заморожені або активні конфлікти на своїй території, систему страхування та противаги, навмисно створену Росією аби втримати регіон під своїм впливом. Білорусь та Вірменія знаходяться повністю у фарватері зовнішньої політики Кремля, що підтверджує небажання підписати фінальну декларацію саміту, у якій засуджується анексія Криму (за нормальних умов, на суб’єктивну думку автора, подібний жест заслуговував би якнайменше ноти протесту, якщо не розриву дипломатичних відносин – все інше недоречні прояви слабкості).  Азербайджан балансує між сторонами завдяки своїй нафті, проте Росія може тиснути на цю країну через Нагорно-Карабаський конфлікт.

Росія погралась в капітулянта-миротворця на початку тижня задля власного позитивного іміджу на саміті ЄС, проте не відмовилась від власних амбіцій в Україні та Європі. Це був неприкритий, поганий блеф, на який могли повестись лише недосвідчені гравці міжнародних відносин. Жодної справжньої розрядки у багатоходовій комбінації Кремля не передбачено, тож продовжуємо слідкувати за розвитком подій. Згадайте Крим – коли росіяни говорять про мир, чекайте на удар в спину!

Valeriy Kravchenko

Share Button

Також перегляньте

Fot. polukr.net

Чи готова Україна до деескалації у відношенні до Росії та їх проксі на Донбасі?

На тлі чергових заяв про заплановані обміни утримуваними між Україною та Росією перед українським суспільством …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.