Без пам’ятників Леніна, червоних прапорів та з покаранням за пропаганду комуністичного режиму. Через 23 роки незалежності Україні вчиться жити по-іншому, нарешті офіційно та жорстко засудивши два найстрашніші режими ХХ ст – нацистський та комуністичний.
9 квітня цього року вже стало історичною датою. У день, коли християни східного обряду відзначали Чистий Четвер, Україна очищалась від тяжко спадку минулого. Депутати нарешті прийняли 4 закони, які разом назвали декомунізаційними. Наразі законопроекти ще лежать на підписі у Президента України. Але головне, що декомунізацію прийняли як факт мільйони українців. Закони стосуються визнання тих, хто протягом десятиліть боровся за волю України, відкривають архіви каральних служб та визнають 8 травня Днем пам’яті. Але наймасштабнішим за впливом законом є закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».
Коли зникнуть Леніни?
Відповідно до закону, вже найближчим часом Україну чекає масове знесення скульптур комуністичних діячів. За підрахунками фахівців Українського інституту національної пам’яті, зараз у країні залишилось трохи більше 1,5 тисячі постаментів «вождю пролетаріату». Окрім пам’ятників самому Леніну, під знос також підуть пам’ятники іншим комуністичним діячам, «які обіймали керівні посади у комуністичній партії».
Що більше, з міст мають зникнути не лише пам’ятники цим особам, але і вулиці, площі, провулки тощо, названі на їх честь. Перейменування торкнеться і «підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії». Аби не плутатись, хто ж таки здійснював злочини проти українського народу, в уряді створили посібник, як перейменовувати вулиці. Юристи описали процедуру, а історики – біографії осіб, які боролися проти української державності та чинили злочини проти прав людини. У посібнику загалом згадано призвища 64 комуністичних діячів, серед яких і такі відомі як Йосиф Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, і менш відомі: Микола Щорс, Мойсей Урицький тощо.
«Це нормально, що ми говоримо про такі масові перейменування. Пропаганда є безпосередньою та опосередкованою. І навіть опосередкована може призвести до повторення тоталітарних практик. На жаль, ми вже бачили такі приклади за часів президентства Януковича. З суспільного простору мають раз і назавжди зникнути назви, які пов’язані з діячами злочинних режимів і самими режимами. Коли людина прокидається на вулиці чекістів, йде вулицею Леніна і заходить в офіс навпроти пам’ятника Щорсу і при цьому їй кажуть, що комуністичний режим був злочинний, то виникає внутрішній конфлікт», – говорить директор Центру досліджень визвольного руху Андрій Когут.
«Людям кажуть, що для перейменування вулиці потрібно багато грошей та слід негайно змінити документи. Це не так. Після перейменування громадянам не потрібно спеціально змінювати жодних документів. Юридичні особи можуть це зробити при будь-якій зручній для них нагоді. Фактично, вся вартість перейменування – це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. Це недорого для місцевого бюджету (ціна таблички від 65 грн. за 1 шт.), і можна зробити силами меценатів та волонтері», – повідомляє прес-служба Кабміну з посиланням на радника з правових питань Центру досліджень визвольного руху Сергій Рябенко.
Крім того, за підрахунками фахівців доведеться перейменувати щонайменше 42 міста та містечка. У тому числі такі великі як Дніпропетровськ, Дзержинськ, Кіровоград тощо. Серед них одне може бути і на Львівщині, яка великою мірою очистилась від радянського спадку ще на початку 90-х без жодних спеціальних законів. Проте нині сумніви виникають щодо назви міста Червоноград. Наразі остаточної думки фахівців щодо потрібності перейменування цього міста немає. За словами директора Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, мешканці мають визначитись самі. А вони власне до ідеї перейменування ставляться по-різному. За інформацією місцевого виконкому, лише 36% мешканців підтримують ідею, тоді як 41% – проти.
«Ми не знаємо, якими будуть нові назви вулиць, площ, населених пунктів. Це питання згідно з українським законодавством та світовою практикою мають вирішувати місцеві громади. Вони можуть повернути історичну (докомуністичну) назву, чи присвятити її якомусь з місцевих або загальнонаціональних героїв. Але ми точно знаємо, чиї імена мають зникнути з мапи нашої країни – імена людей, причетних до масових злочинів», – вважає Володимир В’ятрович.
Щоб закон не був лише популістичним, у ньому чітко прописані механізми перейменування. Для перейменування міста треба протягом шести місяців подати свою пропозицію нової назві до парламенту. Дещо легша процедура з вулицями, провулками, скверами тощо. Аби прийняти рішення про їх перейменування, депутатам місцевих рад дають шість місяців. Якщо вони цього не роблять, тоді міський чи селищний голова має ще три місяці на це рішення. Якщо ж і вони цього не роблять, рішення прийматиме голова облдержадміністрації, який теж має максимум три місяці на роздуми. А далі вже справу вирішуватимуть на столичному рівні, хоча ініціатори законів сподіваються, що цього таки не буде.
Суттєві клопоти будуть лише з перейменуванням двох областей – Дніпропетровської та Кіровоградської областей. На відміну від назв самих міст, найменування областей прописані у Конституції. Відтак для їх зміни слід прийняти зміни до Основного закону.
Без пропаганди, але зі здоровим глуздом
Від моменту вступу закону у силу в Україні також буде заборонено зображення чи використання прапорів, гербів та гімнів СРСР чи УРСР чи інших радянських республік (крім чинних прапорів або гербів країн), а також будь-якої символіки, у якій відтворюється поєднання серпа та молота; серпа, молота та п’ятикутної зірки; плугу (рала), молота та п’ятикутної зірки. Забороні підпадають і символіка, прапор, герб, зображення тощо, пов’язані з діяльністю Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини.
Забороненою стає також і комуністична партія. Адже на відміну від інших пострадянських країн, в Україні досі існує комуністична партія і до останніх виборів вона навіть була представлена у парламенті. Тепер же партії доведеться або перейменуватись, або припинити існування. Питання перейменування, до слова, буде актуальним не лише для партії, але і для юридичних осіб, об’єднань громадян, засобів масової іниормації тощо. До прикладу, перед вибором – закритись чи перейменуватись – постане і газета «Комсомольська правда в Україні».
Забороненою буде і пропаганда на рівні товарів та послуг. Тож, ймовірно, українцям доведеться відмовитись від звиклого шампанського «Советське».
Окрему увагу варто звернути на кіно. Від тепер українські канали не зможуть показувати радянські фільми, які пропагують обидва режими, вихваляють працівників каральних органів чи, навпаки, принижують борців за волю України. Які саме фільми таким чином зникнуть з українського ефіру, очевидно, має стати предметом широкої фахової дискусії.
Закон запроваджує відповідальність за пропаганду комуністичного та нациського режимів та публічне використання їх символіки. За виготовлення та її поширення символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів передбачено позбавлення волі до п’яти років, якщо ж злочин скоять посадовці або журналісти – до 10 років.
Водночас закон таки не перегинає палку. Комуністичну символіку без проблем можна буде використовувати у підручниках, книжках, а також музеях, на виставках, дослідженнях, історичних реконструкціях тощо. Головне – аби вони не пропагували комуністичну систему.
Труднощі перекладу
Однак перейменування вулиць, заборона символіки тощо – це лише механізми. Основна мета закону, як пояснюють його ініціатори – заборонити пропаганду злочинних режимів.
«Маємо ситуацію, коли багато людей за деревами не бачать лісу. Закон насправді засуджує два тоталітарні режими. Навіть не ідеологію, а конкретно злочини. Тому ми наголошуємо, що ключовою нормою є засудження конкретних злочинів проти людяності, масових порушень прав людини та масових вбивств. Це потрібно, аби унеможливити повторення цієї ситуації у майбутньому. Не можна допустити, щоб будь-коли до влади прийшов режим, що зневажає права людини», – пояснює Андрій Когут.
Експерт просить не спекулювати і каже, що навряд чи тюрма загрожує ветерану Другої світової війни, який витягне червоний прапор, а от до молодиків, які пропагуватимуть комуністичний режим, закон пощадним не буде.
«Покарання передбачене у випадку, якщо людина заперечуватиме факт злочинів цих режимів або пропагуватиме відновлення режимів. Не треба впадати в крайнощі і щось пересмикувати. Також варто розуміти, що не мають підпадати під заборону та перейменування діячі комуністичного режиму, які зробили значний внесок у розвиток української культури чи мистецтва. Тому немає жодної потреби зі Скрипником чи Хвильовим. Якщо громада вирішить, що ця людина має бути у назві вулиць і обгрунтує це, то так і буде», – говорить Андрій Когут.
Мирослава Іваник