Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Доля українських добровольчих батальйонів вирішена: усі вони зобов’язані перейти в підпорядкування Міністерства оборони України, або Нацгвардії, чи Міністерства внутрішніх справ. Серед багатьох, хто, як кажуть не нюхав пороху, поширюються думки, що добровольчі батальйони – це свого роду приватні армії, щось на зразок селянської армії Нестора Махна, яка діяла 1918 – 1920 роках. Екс-намісника Дніпропетровської області одного з одіозних фігур в українському політикумі Ігоря Коломойського порівнють інколи з махном. А саме він доклався до фінансування добровольчих батальйонів весною минулого року, коли армія та українська міліція не була готова воювати з фінансованими та озброєними Росією формуваннями сепаратистів. Тоді добровольчі загони, які були погано озброєні і лише завдяки духу патріотизму, зуміли у найкоротший термін сформувати боєздатну армію та не дати можливості поширитися чітко спланованим сепаратистським заколотам на півдні та сході України.
Втім олігарх Коломойський доклався не тільки до фінансування добровольчих батальйонів, зокрема героїчного батальйону «Дніпро-1», але налагодив ефективну систему визволення полонених та організував тилове забезпечення. Батальйон Дніпро-1, на чолі з Юрієм Березою на другий місяць свого існування перейшов у підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України. У формальне підпорядкування Міноборони та Міністерства внутрішніх справ перейшло більшість добровольчих батальйонів. Останніми були батальйони «Правий сектор», «ОУН» та «Січ», хоч більшість їхніх бійців висловлювати скептичне ставлення до цього.
У червніі місяці, коли заколотники укупі з регулярними російськими військовими почали використовувати важку артилерію та системи реактивного вогню «Град» , українська армія ще не була достатньо готовою проводити успішний наступ. До того ж було допущено кілька стратегічних помилок, а саме, не було локалізовано у Слав’янську сепаратиське лігво, котре пізніше безперешкодно багатокілометровою колоною передислокувалося у Донецьк та Луганськ. Добровольчі батальйони, які на той час були потужною військовою силою, не були допущені до вирішення цього завдання. Тепер багато хто приписує цей відхід зрадницьким рішенням у Генеральному штабі збройних сил України. Добровольчі батальйони ж завжди займали позицію негайного наступу за відвойовування української землі.
Сьогодні, коли українська армія добре організованою та залагодженого силою, добровольчим батальйонам доводиться пасти задніх, або переходити у підпорядкування силовиків. Тилове забезпечення досі у них організоване за рахунок волонтерської допомоги. Комбатам доводиться вирішувати повсякчас не військові завдання, а суто господарські, що пов’язані з розташуванням техніки, базуванням складів та тимчасового перебування окремим підрозділів, забезпеченням паливом та електрикою.
Щодо зброї, то вони змушені використовувати насамперед зброю, яку привезли з собою з дому, насамперед мисливську. Користуються вони також трофейною зброєю, яку здобули у боях.
Єдиний батальйон, який досі не перейшов у підпорядкування силових відомств держави – це батальйон «Карпатська Січ». Командир батальйону «Карпатська Січ» Олег Куцин, який зараз утримує передові позиці неподалік донецького аеропорту у селі Піски, вважає, що його бійцям бракує насамперед важких кулеметів та автоматичних гранатометів, з спецобладнання бракує тепловізорів та приладів нічного бачення.
Щодня це село російські найманці обстрілюють, обстрілюють з мінометів, гранатометів, снайперської зброї. Часто танкові атаки. Село перетворилося у суцільну руїну. Щоночі диверсійні групи намагаються проникнути у тил українських військ. То ж доводиться стримувати натиск ворога. Бійці батальйону мають достатньо бойового досвіду, багато з них воювали за донецький аеропорт під час наступу російського спецназу та сепаратистських збройних формувань. Майже кожен другий отримав поранення. А тиждень тому загинув від осколкового поранення снайпер на псевдо «Піонер».
Не маючи достатньо потужної зброї командування «Карпатської Січі» прийняло рішення підкріплювати обороноздатність незвичним шляхом. Серед добровольців було відібрано десять бійців, які пройшли снайперську спецпідготовку. Готували їх українські інструктори, які мали бойовий досвід під час міжетнічного конфлікту на Балканах, а також в Афганістані. Як не дивно, а у цій справі сьогодні використовуються мисливські гвинтівки під патрон 7.63 х63 (30 -06) іноземного виробництва. Тактичні оптичні приціли підперті вишколом дозволяють влучати у ціль з відстані 600 -700 м.
Усе це нагадує тактичну підготовку фінських снайперів, які завдали чималих втрат Червоній армії під час радянсько-фінської війни у 1939 -1940 році. Історія повторюється…
Marian Niszczuk
