середа, 8 Грудень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Великий бізнес в умовах війни – частина 1

Великий бізнес в умовах війни – частина 1

Share Button

Хто втратив, а хто примножив статки за час україно-російської війни

Військові дії на Сході України завдали збитків і державі, і приватному сектору на мільярди гривень. Окупація частини території держави, фактична зупинка багатьох виробничих підприємств, які сьогодні опинились в зоні, контрольованій бойовиками «ДНР» та «ЛНР», параліч транспортних шляхів (передусім залізничних), повна зупинка експорту товарів в Росію спричинили катастрофічне падіння обсягів виробництва продукції в окремих галузях економіки України. Загалом же, за оцінками радника прем’єр-міністра України Данила Лубківського, в результаті конфлікту на Донбасі знищено 20% економічного потенціалу України.

«Війна, розгорнута Путіним проти України, на сьогодні знищила майже 20% нашого нинішнього економічного потенціалу, включно з орієнтовними доходами і валютними надходженнями. До бюджету не надійшло близько 23 млрд гривень через окупацію Донбасу і Криму. Бойовики знищили 1,4 тис. об’єктів залізничної інфраструктури та 1,5 тис. км автомобільних доріг. Зруйновано понад 9 тис. житлових будинків. Загальна сума руйнувань становить 1 млрд гривень», – відзначив посадовець (http://www.epravda.com.ua/news/2015/02/17/528616/ ).

Не меншими виявились втрати і для власників приватного бізнесу – від суттєвого погіршення інвестиційного клімату, санкцій і військових дій на Сході постраждали усі. Точніше – майже всі. Окремі олігархи змогли навіть у надскладній економічній та політичній ситуації знайти можливості якщо не для примноження статків, то хоча б для стабілізації ситуації. Тенденція полягає в тому, що найбільше збитків було завдано тим галузям, що найбільше залежали від експорту продукції до Росії, і які не змогли вчасно компенсувати збитки диверсифікацією ринків збуту.

Поневіряння колишніх «улюбленців влади»

Історично склалось так, що більшість таких підприємств знаходяться на Сході та Півдні України, стосуються переважно металургії, машинобудування чи видобутку корисних копалин. Так, в зоні бойових дій або ж під контролем терористів знаходяться найпотужніші підприємства країни, що забезпечують 16% ВВП. Ще одна тотальна особливість – усі вони належать членам команди колишнього президента Януковича, так званим «донецьким».

Чотири роки – з 2010 року (з часу обрання Януковича Президентом) ці люди отримували небачені преференції від уряду, які полягали у багатомільйонних субсидіях з державного бюджету, гігантських відшкодуваннях ПДВ, державних гарантіях на позики у міжнародних банках та інше. Оскільки курс на зближення з Росією лежав в основі політики Януковича, природно, що й наближені олігархи шукали для себе ринки збуту, передусім, в Росії. Крім цього, при лояльній політиці Російської федерації до українських експортерів з України до 2013 року, останні не бачили особливих потреб шукати альтернативні ринки збуту. Відтак, в минулому році, коли співпраця з Росією стала неможливою, а преференції для своїх підприємств зі збіднілого бюджету вибивати стало все важче, колишні наближені до владного олімпу бізнесмени почали відчувати суттєві складнощі.

Відтак, хоча топ-10 українських олігархів суттєво не змінився у порівнянні з 2013 роком, однак їх гаманці суттєво схудли. Сумарні статки найуспішніших багатіїв зменшились на понад $13 млрд. і скоротилися до $42 млрд.

Ренат Ахметов: колишній «король» Донбасу

Коли мова заходить про «донецьких» бізнесменів, перший, хто спадає на згадку – це, звичайно ж, найбагатша людина України, донедавна – тіньовий господар Донбасу Ренат Ахметов.

Людина, позиції якої не змогли похитнути ані прихід до влади політичних ворогів в 2004 році внаслідок Помаранчевої революції, ані численні конфлікти в стані панівної донедавна Партії Регіонів, ані тихий «віджим» бізнесу на користь сім’ї у виконанні Януковича в 2012-2013 роках.

Окремі політики та громадські активісти з Донецька приписують Ахметову намагання контролювати бойовиків та фінансову підтримку сепаратистів на Сході навесні-влітку 2014 року. Таким чином, Ахметов хотів відновити статус-кво єдиної людини, яка може контролювати Донбас, втрачений після втечі Януковича (http://tyzhden.ua/News/128917 ). Самопроголошений «губернатор» «ДНР» Павло Губарєв стверджував, що на початках конфлікту Ахметов фінансував частину сепаратистів. Звісно, сам олігарх відкидав такі звинувачення.

Така поведінка абсолютно вписується в логіку стосунків Ахметова та подібних йому напівфеодальних представників Сходу з Києвом. Практика, розпочата ще в 1993 році зі страйку шахтарів в Києві виправдовувала себе і при Кучмі, і при Ющенку: керівники у Києві воліли відкупитись від «варварів» з Донбасу великим сумами з бюджету взамін на лояльність регіонів.

Однак цього разу гра в Ахметова явно не склалась. Стосунки олігарха і бойовиків ДНР постійно погіршувались. Якщо на початках Ахметову вдавалось якимось чином захищати свої підприємства від пограбування чи обстрілів, то зараз бойовики в Донецьку та Луганську не вирізняють бізнес Ахметова з-поміж інших: або платиш «податки» на користь ДНР – 20% від обороту, як правило, готівку, або ж чекай «випадкового» потрапляння снаряду з міномету…

Зараз найбагатша людина країни змушена з Києва спостерігати, як нищиться та грабується його батьківщина, Донецьк та його гордість – стадіон «Донбас-Арена». Частина його підприємств уже зараз або зупинила виробництво, або ж знаходиться на межі зупинки. Так, в серпні 2014 року зупинилися п’ять підприємств групи «Метінвест», які знаходяться на території, окупованій бойовиками. Через це виробництво продукції сталеливарних підприємств олігарха в третьому кварталі 2014 року скоротилось на 40%. Страждають також вугільні, енергетичні та коксохімічні підприємства бізнесмена.

Не складаються в олігарха також стосунки з Росією. Так, 21 січня Рада окупованої республіки Крим націоналізувала компанію ДТЕК «Крименерго», що входить у холдинг ДТЕК, який належить Ренатові Ахметову. А в лютому розташоване на півострові майно ПАТ «Укртелеком» (власність Ахметова) за такою ж схемою було оголошене власністю республіки Крим.
За даними Bloomberg, Рінат Ахметов втратив в 2014 році приблизно 2,5 мільярдів доларів. У порівнянні з попереднім, 2013 роком статки власника футбольної команди «Шахтар» скоротились майже вдвічі і зараз становлять 10,5 мільярда доларів.

В січні 2015 року компаньйон Ахметова, екс-очільник Донецької області Сергій Тарута в інтерв’ю виданню Lb.ua, оцінюючи вплив на події і ситуацію в країні Рината Ахметова, наголосив, «що суспільство переоцінило можливості Рената Ахметова. А сам Ахметов більше не олігарх»( http://lb.ua/news/2014/01/05/290927_sergey_taruta_rinat_bolshe.html ). Схоже, ці слова є недалекими від істини – через власну невизначеність та постійні коливання Ахметов стрімко втрачає можливість впливати на ситуацію в країні та регіоні. А в умовах сучасної України це може означати лише одне – подальшу втрату активів та багатств.

Дмитро Фірташ: невдаха року

Ще один олігарх, якому за будь-якої влади вдавалось лише прирощувати активи, різко втрачає вплив та активи, відповідно й гроші.

Вважається, що перші великі кошти для закупівлі значних обсягів газу своїми підприємствами Фірташ отримав завдяки сприянню Кремля та особисто Володимира Путіна.

Як повідомляє Reuters в своєму розслідуванні, завдяки лояльності вищих керівних кіл Росіi (http://www.reuters.com/investigates/special-report/comrade-capitalism-the-kiev-connection/), Дмитро Фірташ зміг придбати за пільговою ціною понад 20 мільярдів кубометрів газу та отримати кредити на понад $11 мільярдів від підконтрольного Путіну «Газпромбанку».

Ця оборудка дозволила компаніям Фірташа заробити більше $3 мільярдів. По суті, Дмитро Фірташ був таким собі контролем від російської сторони спільного нафтогазового бізнесу українських та російських владоможців. І Кучма, і Ющенко, і, природно, Янукович отримували великі зиски з газового «бізнесу президентів» – напівлегальної форми хабара на міждержавному рівні, яким Росія купувала лояльність сусідніх країн. Однак, не особливо довіряючи «компаньйонам», Путін вимагав, щоб усі угоди у цій сфері проходили через компанії, контрольовані саме Фірташем. Очевидно, кадровий кадебіст Путін мав свої підстави не сумніватись у вірності українського олігарха.
Однак, через події в Україні, і зміну ставлення до Росії на міжнародній арені внаслідок агресії в Криму та на Сході, «смуга везіння» Дмитра Фірташа раптово обірвалась.

12 березня 2014 року Фірташ був затриманий австрійськими правоохоронцями у Відні за запитом ФБР. Федеральна поліція Австрії повідомила, що Фірташ перебуває в розшуку з 2006 року і звинувачується у хабарництві і створенні злочинної міжнародної організації. Слід відзначити, що до останнього часу запит на затримання та арешт Фірташа не особливо сковував пересування олігарха по світу. Відповідно, раптовий арешт у Відні став наслідком політичного рішення, прийнятого в США. Зараз Фірташ залишається у Відні та чекає на рішення суду про екстрадицію до США. Зважаючи на посилення антиросійських настроїв в Європі та Австрії, рішення суду буде, швидше за все, позитивне.
Окрім перспективи отримати 20 років за ґратами (відповідно до американського законодавства), Фірташу загрожує й небезпека втрати активів в Україні. Один з небагатьох олігархів, який, виглядає на те, що лише здобув після початку бойових дій – співвласник групи компаній «Приват» Ігор Коломойський – не проти перебрати частину прибуткових підприємств Фірташа, зокрема, в хімічній галузі. Ось уже півроку на телеканалі, підконтрольному Коломойському – «1+1» систематично виходять розгромні відео сюжети про Фірташа та його партнерів.

Ще одна прикра несподіванка для Фірташа – блокування роботи «перлини» його бізнесу – підприємства «Кримський Титан». Оскільки більшість виробничих та видобувних потужностей цього гіганта знаходяться на території Криму, зі зрозумілих причин його робота надзвичайно ускладнена. Дія економічних санкцій вкупі з ускладненням транспортуванням продукції територією України зменшили прибутки цього підприємства на 40% у порівнянні з 2013 роком.

Кримський титан, розташований в Армянську (АР Крим) і є, як стверджує сайт компанії, найбільшим у Східній Європі виробником діоксиду титану, який використовується для виготовлення лакофарбової продукції, пластмас, каучуку, гуми, паперу та інших виробів. Близько 80% продукції, що випускається “Кримським титаном” експортується на Захід. «Кримський титан» займає близько 30% російського ринку діоксиду титану, повідомляє компанія на своєму сайті.
Велика проблема для підприємства, яка виникла після анексії Криму – відсутність поставок технічної води з Дніпра по Північно-Кримському каналу. Хоча представники підприємства в грудні минулого року стверджували, що їм вдалось вирішити цю проблему, пробуривши власні свердловини, однак такий оптимізм викликає сумніви – з настанням весни гідрологічний баланс на півострові зміниться у від’ємний бік, тож води не побільшає. До того ж вода, видобута на місці, не відповідає вимогам виробництва за своїм хімічним складом.

Політичне лобі Фірташа в парламенті суттєво ослабло, відтак, слід чекати ударів по бізнесу опального олігарха і з цього боку. Так, Державна служба геології та надр України (Держгеонадр) анулювала дві ліцензії «Кримського Титана» на користування Лемненським і Міжрічним родовищами титанових руд у Житомирській області площею понад 6000 га.
Крім цього, Ігорю Коломойському вдалось відвоювати у Фірташа Іршанський і Вільногірський гірничо-збагачувальні комбінати. Ще одне підприємство хімічної промисловості з імперії Фірташа – «Стирол», у Горлівці, окупованій бойовиками, повністю зупинений.

Банк «Надра», який теж належить австрійському в’язневі, вдруге оголошений неплатоспроможним. «Основна причина віднесення ПАТ« КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних – недокапіталізація фінустанови згідно з вимогами стрес-тестування, і не приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України », – повідомили в Нацбанку.

Український Forbes в 2013 році оцінював багатство Фірташа в 673 млн доларів. У 2014 році, за даними журналу, олігарх збіднів на 273 млн, до 400 мільйонів доларів.

Віктор Пінчук: імідж – понад усе

В 2013 році Віктор Пінчук, зять колишнього президента України Леоніда Кучми займав другу позицію в рейтингу найбагатших людей країни з статком у 3800 млн. доларів. В 2014 році олігарх збіднів на 800 млн. доларів, однак втримав другу позицію рейтингу (за даними журналу Forbes).

Ще після втрати влади Леонідом Кучмою в 2004 році Віктор Пінчук зрозумів, що залежність від внутрішньополітичної кон’юктури та стосунків України з Росією – це справжня загроза для бізнесу. Відтак він перший з українських олігархів надзвичайно серйозно поставився до власного реноме на Заході. Суми, які бізнесмен вкладав в іміджеві заходи в країнах Європи, співмірні з інвестиціями у бізнес. Протягом 2010 – 2013 років олігарх щороку витрачав $ 15-25 млн на благодійні проекти всередині країни та поза її межами. Обсяг витрат благодійного фонду Олени Пінчук «АНТИСНІД» – кілька мільйонів доларів в рік.

На початку 2014 року олігарх публічно підтримав Євромайдан, заявивши, що українці мають право на боротьбу про свавілля влади. Активно підтримує подружжя Пінчуків і українську армію.

Паралельно, бізнесмен розміщував акції своїх підприємств на світових біржах. В 2013 році мова йшла про можливість первинної публічної пропозиції (IPO) акцій трубно-колісної компанії «Інтерпайп». Віктор Пінчук добре відчуває вимоги часу і намагається не відставати від нових віянь. В 2012 – 2013 роках бізнесмен інвестував свої кошти в Facebook і Twitter. У 2012 році вклав близько $ 20 млн в технологічні стартами, пов’язані з цифровими технологіями.

Як наслідок – з усіх наближених до влади олігархів Віктор Пінчук у 2014 році постраждав найменше.
Основна стаття доходів Пінчука – виробництво труб підприємством «Інтерпайп». В середині 2014 року Європейська Комісія скасувала антидемпінгові заходи, щодо зварних труб з України. Мита для продукції підприємств Пінчука складали 10,7%, а сам обсяг поставок ледь досягав 1 млн євро на рік. Однак, скасування мит в руслі декларованої Заходом відкритості ринків для України може стати добрим стартом для Пінука, який і без цього користується заслужено хорошим реноме в країнах Європи.

Протилежна ситуація в олігарха склалась на російських ринках. Ще в 2013 році в ході митних воєн, якими Росія примушувала Україну відмовитись від інтеграції з ЄС, поставки труб «Інтерпайпу» в Росію обклали митом 18-19% залежно від типу. У звіті компанії за 2013 рік йшлось про те, що внаслідок введення мит виручка компанії впала на 91 млн доларів.

Лояльність ЄС дозволила Віктору Пінчуку практично повністю відмовитись у 2015 році від експорту продукції Інтерпайпу до Росії. «У нашому бізнес-плані на 2015 рік немає поставок в Росію. Девальвація рубля і антидемпінгові мита зробили поставки на цей ринок нерентабельними. «Інтерпайп» вважає пріоритетними ринки країн Європи, НАФТА (Північноамериканська зона вільної торгівлі – США, Канада, Мексика), Близького Сходу та Африки і планує реалізувати в цих регіонах 60% своєї продукції », – йдеться в офіційному прес-релізі компанії, поширеному наприкінці січня 2015 року.

Відтак, незважаючи на втрати, пов’язані з об’єктивними обставинами, бізнес-імперія Пінчука має усі шанси скористатись лояльністю Заходу (станом на зараза, щоправда, більше декларованою, аніж реальною) для того, щоб розширити ринку збуту та, відповідно, прибутки. Цьому сприяла завбачливість олігарха, який заздалегідь почав вкладати ресурси в лобіювання власних інтересів на Заході та роботу над іміджем «правильного» бізнесмена та мецената.

Єдина загроза для Віктора Пінчука – конкуренція всередині країни, пов’язана з давніми конфліктами з найуспішнішою наразі фінансово-політичною групою «Приват» Коломойського-Боголюбова. Наразі конфлікт триває швидше в інформаційній сфері, і в 2014 році виражався в намаганні медіа-ресурсів Коломойського реанімувати в суспільстві справи проти зятя Пінчука Леоніда Кучми, перш за все – справу про вбивство журналіста Гонгадзе.
Якщо порівняти результати 2014 року для трьох олігархів – Ахметова, Фірташа та Пінчука, можна зробити висновки, що минулий рік був невдалим для всіх через об’єктивні обставини. Війна, навіть на невеликій частині території це завжди інвестиційні ризики, з якими ніхто не хоче зв’язуватись.

Як уже було сказано вище, найбільше постраждали ті, чиї підприємства знаходяться в зоні бойових дій або ж залежать від сировини та транспортної мережі в цій зоні; експортозалежні від Росії та, як правило, належать прямо чи опосередковано наближеним до попередньої влади. Якщо ж додати до цього ускладнення, які пов’язані із зміною політичної або й геополітичної ситуації (як у випадку з Фірташем), то перспективи колишніх «улюбленців долі» виглядають досить похмурими.

Натомість, позитив у цій ситуації полягає в тому, що фактична втрата російських ринків ставить перед власниками великих підприємств однозначний вибір пошуку партнерів поза межами СНД та Митного Союзу. Приклад Віктора Пінчука демонструє, що така альтернатива реальна і в довгостроковій перспективі принесе значно більше вигоди.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.