середа, 8 Грудень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Порошенко vs Коломойський
1407843686-3404-poroshenko-petr

Порошенко vs Коломойський

Share Button

Конфлікт між двома найвпливовішими українцями набирає обертів

Наприкінці 2014 року журнал «Фокус» склав рейтинг найбільш впливових українців. Перше місце зайняв Президент України Петро Порошенко. На другому – олігарх, намісник Президента у Дніпропетровській області Ігор Коломойський.
Об’єднує їх обох те, що на перші ролі в країні вони вийшли уже після Революції Гідності. Як очільник Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський зайняв активну проукраїнську позицію у конфлікті з Росією, був один з перших ініціаторів створення добровольчих батальйонів територіальної оборони і загалом здобув репутацію людини, яка не дозволила Путіну реалізувати свій план з поділу України «по Дніпро». Він володіє значними економічними, фінансовими, і медійними впливами. Саме йому належить один з найбільших українських банків – Приватбанк та один з найвпливовіших телеканалів «1+1».

Після парламентських виборів Ігор Коломойський серйозно закріпився у політиці – за оцінками експертів, він контролює близько третини парламенту. До його сфер впливу відносять частину «Народного фронту» і «Самопомочі». Окрім того, «людьми Коломойського» називають низку позафракційних депутатів, серед яких найвідомішими є Борис Філатов, який до народного депутатства був заступником голови Дніпропетровської ОДА, лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош та «сотник, що змінив хід історії» Володимир Парасюк, та загалом усіх комбатів, незалежно від того, в якій вони фракції.

Очевидно, що з такими ресурсами Ігорю Коломойському тісно в межах Дніпропетровщини і фактично підконтрольної йому Одещини. І не менш очевидно, що зростаючі апетити олігарха не можуть подобатися Петру Порошенку, в плани якого як президента України не входить створення регіональних князівств (хай навіть проукраїнських). Відтак конфлікт між двома найвпливовішими українцями був неминучий.

Але вилився він у публічну площину лише у листопаді – уже після виборів до Верховної Ради. Тоді було звільнено прокурора Дніпропетровська Романа Федика. Окрім того, у ГПУ викликали на допити людей з найближчого оточення Коломойського – Геннадія Корбана та Святослава Олійника. «Права рука Коломойського» (хоч сам він це активно заперечує) Борис Філатов демонстративно вийшов з фракції «Блоку Петра Порошенка» через день після вступу туди і сформував міжфракційну групу «Укроп», яка розшифровується як «Українська опозиція». Увійшли туди, крім Філатова, уже згадувані Володимир Парасюк, Дмитро Ярош та Борислав Береза.

А сам Коломойський розгорнув вендетту проти тодішнього генерального прокурора Віталія Яреми і не тільки. Загалом основними мішенями стали люди, яких призначав персонально Петро Порошенко, або ідеї, які називають власне проектами президента. Таким чином, хоч президента й відверто не критикували, жорстка критика діяльності його креатур у тій чи іншій гілці влади вільно чи невільно кидала тінь на оцінку діяльності Петра Порошенка. Звісно, критика не завжди була безпідставною.

Зокрема підконтрольні Коломойському ЗМІ та нардепи жорстко критикують діяльність глави Нацбанку Валерію Гонтарєву за катастрофічне падіння гривні та голову Генштабу Віктора Муженка за провали на фронті. Поза всіляким сумнівом, підстави для такої оцінки їх діяльності є, втім Петро Порошенко наразі підписувати укази про їхню відставку не спішить.

Віталію Яремі пощастило менше. Кампанія з його дискредитації тривала кілька місяців, і сам Ярема прямо звинувачував у цьому Ігоря Коломойського. Правда, й аргументовано відповісти на звинувачення він не зміг – ГПУ за його керівництва так і не змогла продемонструвати суттєвих результатів своєї роботи, особливо у резонансних справах як то розкрадання держбюджету командою Януковича та злочинами проти активістів Майдану. Водночас очевидно, що у питанні відставки Яреми для Коломойського і компанії відсутність результатів стала лише причиною – зміна Генпрокурора на іншого стала своєрідною грою м’язів перед Порошенком: така собі демонстрація сили і спроба змусити президента скоритися волі дніпропетровського очільника. Але гра не пройшла.

Низка депутатів ініціювала збір підписів відставку Віталія Яреми, але необхідної кількість зібрати так і не змогла. Здавалося, що його посаді нічого не загрожує. Але уже за пару днів Ярема сам написав заяву про відставку, а Порошенко її задовольнив, назвавши кроком назустріч громадськості. Перебравши м’яча на свій бік поля, Порошенко пішов ще далі: у той же день він запропонував на пост Генпрокурора Віктора Шокіна, заступника Генпрокурора і особистого ворога Ігоря Коломойського. Так, саме Шокін у 2005 році відкрив кримінальну справу проти Ігоря Коломойського. Олігарх ледь не опинився за ґратами і був змушений втікати з України. Підконтрольні Коломийському нардепи пробували зірвати це призначення, але Рада таки проголосувала «за». Підтримали президентську кандидатуру навіть представники «Опозиційного блоку», серед яких якраз чимало тих, кого новий Генпрокурор мав би посадити одними з перших. Подейкують, цей жест вони зробили власне з вредності, аби насолити Коломойському, який добряче попсував їм нерви і потріпав бізнеси після втечі Януковича. А заодно й дискредитувати новопризначеного Генпрокурора – мовляв, які можуть результати за його керівництва, якщо його підтримують колишні регіонали?
Окрім того, нещодавно під пристальною увагою ЗМІ, підконтрольних Коломойському, опинилася «справа Гонгадзе». Але не тому, що у ній з’явилися якісь нові обставини. Шум навколо суду над Пукачем, якого обвинувачують у вбивстві журналіста, переслідує кілька цілей. Одна – цілком приватна. Тиснучи на Леоніда Кучму (якого вважають одним із справжніх замовників вбивства Гонгадзе) Коломийський пробує добратися до Віктора Пінчука, зятя Кучми. Річ в тім, що з 2013 року олігархи судяться за право володіння акціями Криворізького залізнорудного комбінату і дивіденди від них на загальну суму близько 2 млрд.дол.

Друга мета – значно глибша. Дискредитація Леоніда Кучми має на меті нівелювання мінського переговорного формату, в якому власне Кучма є переговірником з представниками так званих «ДНР-ЛНР» з боку України. А це уже прямий випад в бік Порошенка, який називає Мінські умови найоптимальнішим способом врегулювання конфлікту на Донбасі. Втім у цій грі удари Коломойського, знову ж таки, не досягнули цілі: після Мінська-2 Порошенко повернувся в Україну якщо не національним героєм, то людиною, яка робить усе можливе, аби врегулювати ситуацію на Донбасі.
Наразі можна сказати, що по кількох напрямках перемогу здобув Президент. Але навряд чи на цьому боротьба завершиться. Єдина надія, що вона не набуде катастрофічних масштабів: нам іще війну треба виграти, тож час для внутрішніх взаємопоборювань геть недоречний.

Ірина Гамрищак

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.