середа, 8 Грудень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Дебальцеве: Bійна не виграється евакуаціями. Але…
Fot. mil.in.ua
Fot. mil.in.ua

Дебальцеве: Bійна не виграється евакуаціями. Але…

Share Button

2deb_mil.in.uaПерше порозуміння про перемир’я в східній Україні підписали в столиці Білорусі у вересні 2014 року після серії важких боїв на рубежі серпня і вересня, які точилися, серед іншого під Ілловайськом, за участю вже не тільки угруповань так званих бойовиків Народних республік, але також регулярної російської армії, яка була змушена втручатися, щоб не дійшло до тотальної поразки сил сепаратистів, яких щораз то сильніше відтісняли в сторону кордону з Росією українські підрозділи, які проводять антитерористичну операцію (ATO). Це порозуміння, хоч офіційно діяло, не призвело до припинення боїв – воно регулярно переривалося черговими обстрілами з боку сепаратистів (зазвичай 50-60 випадків на добу), і така ситуація тривала аж до середини січня, коли відбулася чергова ескалація конфлікту.

Цього разу територією з найінтенсивнішими боями стало місто Дебальцеве, розташоване поблизу кордону Донецької і Луганьської областей, яке має стратегічне значення, в т.ч. з огляду на залізничну лінію, яка поєднує Донецьк і Луганськ. Крім того Дебальцеве і його околиці створювали дуже характерний вилом в позиції проросійських сил сепаратистів, яких, як видавалося, легко було оточити і ліквідувати. Цю загрозу усвідомлювало також українське командування яке, передбачаючи можливість ескалації конфлікту, подбало про відповідне підкріплення сил на цьому відтинку.

Так звана “дебальцівська битва”, яка тривала понад місяць, без сумніву увійде в історію як приклад ефективного ведення дій з метою захисту при винятково несприятливих умовах. Українські позиції, розташовані в самому місті і декількох довколишніх місцевостях, увесь час знаходилися в зоні досяжності артилерії супротивника, більше того, з рештою України їх з’єднувала лише одна головна дорога Дебальцеве-Артемівськ. Українське командування зробило висновки з подій, які мали місце в період боїв під Ілловайськом і завдяки покращенням в декількох суттєвих сферах, стало можливим відбиття чергових атак на позиції під Дебальцевим. Після кількатижневого спостереження, можна зробити висновки про значно краще командування і маневрування доступними силами, а також про покращення комунікації між одиницями регулярної армії і добровільними батальйонами (хоч в цій сфері надалі залишається чимало проблем, на що багаторазово звертали увагу солдати і командування, в тому числі керівник батальйону Донбас Семен Семенченко) . Можна ствердити також покращення координації дій на операційному рівні – для прикладу: перед самими розмовами в Мінську, в період найбільшого загострення боїв під Дебальцевим, наступальні дії, які розпочав під Маріуполем полк Азов, змусили супротивника відвести частину сил на південь, що дозволило зменшити навантаження на підрозділи, які оборонялися на півночі. Значне покращення відбулося також в розвідці, в тому числі завдяки використанню безпілотників для коригування вогню артилерії. Найбільш ймовірно, що це серед іншого саме цей чинник вплинув на ефективність артилерійського вогню з українського боку – регулярні і високоточні обстріли районів концентрації і складів амуніції супротивника не допустили до збору сил для масштабних наступів та допомогли відбити ті атаки, які вдалося провести сепаратистам і російським підрозділам.

Військова поразка сепаратистів (тобто фактично Російської Федерації) в головній фазі битви за Дебальцеве, яка тривала з середини січня до 15 лютого, була одним з ключових чинників, які мали вплив на перебіг розмов у Мінську. Українська сторона могла розпочати переговори на значно кращій вихідній позиції ніж у випадку, якби Дебальцеве було захоплене або хоч би ефективно оточене бойовиками. Нарощування конфлікту на фоні зростаючих втрат стало обтяжливим також для Москви, яка почала шукати рішення, яке б дозволило принаймні тимчасово заморозити бої, звісно на найвигідніших для себе умовах.

Як відомо, результатом розмов в Мінську було порозуміння, яке мало ввійти в силу 15 лютого опівночі. Проте так не трапилося і крім призупинення вогню українськими силами надалі тривав обстріл позиції сил ATO в Дебальцевому і околицях. Крім того, українське керівництво прийняло рішення не відповідати на ці дії і дотримуватися “режиму тиші” де-факто односторонньо, вибираючи потенційні політичні вигоди в виді дискредитації як Росії ,так і сепаратистів в очах світової громадськості в обмін на необхідність виходу з Дебальцевого. З 15 лютого ключовий чинник в захисті, яким був вогонь української артилерії не застосовувався до діючих положень порозумінь з Мінська, що дозволило російським силам підійти безпосередньо до міста і позиції українських підрозділів.

У цій ситуації єдиним логічним рішенням було відведення українських підрозділів з Дебальцевого і його околиць. Остаточно, таке рішення повинні були прийняти у вівторок 17 лютого увечері, а його результатом був організований відступ підрозділів Збройних сил, Нацгвардії України і добровольчих батальйонів з Дебальцевого до Артемівська. Українські підрозділи вийшли з міста, забираючи з собою все справне устаткування, в тому числі танки, броньовані автомобілі і артилерію. Відступ ефективно прикривали українські солдати спецпідрозділів та артилерія, завдяки чому він закінчився успішно з відносно невеликими втратами з українського боку, незважаючи на обстріли і спроби відітнути шляхи відступу з боку сепаратистів.

Порівнюючи події, які відбувалися під Дебальцевим з ситуацією, яка відбулася нецілі півроку тому під Ілловайськом, досконало видно, наскільки великі зміни відбулися в українській армії. Варто пам’ятати, що необхідність передати проросійським сепаратистам контроль над Дебальцевим була результатом політичного рішення, а не військової поразки. Якби українська сторона наважилася на симетричне застосування зброї в моменти порушення сепаратистами Мінських домовленостей, ефективний захист міста міг би надалі тривати. Звісно це мусило б відбуватися ціною жертв також з українського боку (менших ніж з боку атакуючих, проте неуникненних), а також значної кількості сил і засобів, залучених на цьому відтинку фронту, який в довшій перспективі був би складним для оборони без значного ризику. Тим більше, враховуючи знищення залізничної інфраструктури в Дебальцевому, місто втратило на якийсь час свою роль, як залізничний вузол, який міг би з’єднувати Донецьк і Луганськ.

Важко в цей момент оцінити, чи вибір влади в Києві був правильним, оскільки головні зацікавлені (а також винні у цій ситуації) ще не висловилися – йдеться звісно про глав Франції і Німеччини, які брали участь в переговорах щодо Мінських домовленостей і обіцяли відреагувати, якщо вони не будуть дотримуватися. Проте, не слід плекати великих надій на Ангелу Меркель і Франсуа Олланда. В контексті знаних фактів міжнародний авторитет Берліна і Парижа значно похитнувся, хоч звісно не так разюче як Москви, яка представилася з як якнайгіршої сторони порушуючи підписані домовленості. Приблизно на цьому ж рівні опинилося ОБСЄ, спостерігачі якого не були в стані ствердити чи Дебальцеве обстрілюється у зв’язку з … обстрілами, які не дозволили їм в’їхати до міста.

З посеред висновків, до яких змушений буде дійти Київ, у зв’язку з подіями останнього тижня, швидше за все опиниться також неефективність дипломатії Євросоюзу в сутичці з терористично-пропагандистською махіною Російської Федерації. Також слід освоїтися зі свідомістю необхідності розраховувати перш за все на власні збройні сили, позиція яких під Дебальцевим показала, що на них можна покладати надію. Уїнстон Черчіль ствердив, після евакуації Дюнкерка в 1940 році, що “війна не виграється евакуаціями”. Але завдяки ним можна воювати далі.

Даріуш Матерняк

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.